Сумні події тижня, що минає, знову доводять, що ми не цінуємо життя одне одного. Адже трагедія, яка сталася на Рівненщині, говорить не лише про халатність самих, так би мовити, підлітків, а й про недбалість батьків та, можливо, вищих посадовців (щодо останнього, то наразі ведеться слідство). Скільки ще подібних випадків повинно статися, щоб наші чиновники почали звертати увагу не на розподіл влади, а на вирішення нагальних проблем держави: ситуації на шахтах, залізницях, дорогах, виховання майбутнього України? Саме на ці питання намагалися відповісти респонденти «Дня» у постійній рубриці «ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?»
Лідія СМОЛА , директор Державного інституту розвитку сім’ї та молоді:
— Гадаю, в межах країни великим успіхом тижня, що минає, була перемога сестер Бондаренко на «Australia open». Це зайвий раз підтверджує, що славу Україні здобувають не політики, а спортсмени, окремі українці своєю важкою працею. Тому я вважаю, це є великим успіхом, адже ми себе показали достойними суперниками у такому популярному виді спорту, як теніс. Мені лише шкода, що це не сильно розкручувалося. Адже теніс не є таким поширеним видом спорту, бо він дорогий. Що стосується негативу, то звісно ж, засмутила трагедія, що сталася у Рівному. Це зайвий раз підтверджує, що у державі є багато проблем, тому обов’язково повинна вестися робота з дітьми, щодо їхнього самозбереження, халатність тих чи інших осіб. Але коли в мирний час за відсутності якихось катаклізмів гине така кількість молодих людей, це є дуже тривожним сигналом, який, гадаю, повинен був відвернути увагу від таких ганебних політичних подій, які є в країні: бійок високопоставлених чиновників, «перетягування владної ковдри». Повинно було б тривожити суспільство те, що у нас продовжують гинути люди і цей процес поки не зупиняється. У мене особисто як у директора інституту минулий тиждень був доволі важливий. Ми почали розробку інструментарію досліджень, за якими хочемо визначити, чи є зв’язок між підвищеними виплатами народження дитини і збільшення кількості сиріт. Тобто чи ці виплати спонукають до того, що дітей народжують, а потім залишають. Гадаю, що воно покладе край суперечкам з приводу того, наскільки ефективні ці виплати. Якщо говорити про особисте, то у мене знову виникло бажання в силу політичних катаклізмів, і великої абсурдності ситуації, яка спостерігається в країні, звернутися до класика. І на цьому тижні з величезним задоволенням перечитала спогади Черчілля. І зрозуміла, що є великі політики, і є політики.
Леонід ТУПЧІЄНКО , професор кафедри політології та соціальних технологій Національного авіаційного університету:
— На мою думку, сьогодні в глобалізованому світі практично все: і нещастя в Кенії, і світова фінансова криза, стосується України. Але в близькому вимірі я б відзначив три обставини. Перша позитивна обставина — як показала фінансова криза, сьогодні у світі все більш виразно проявляється тенденція того, що «золотий мільярд» перестає панувати над усім іншим людством. Маю на увазі розвинуті країни. Усе ж таки доведеться шукати спільні виходи із спільних проблем. І тут вже поділ на багатих та бідних, правих і неправих відпадає. Тут виступають на перше місце інтереси збереження людства як такого. Другий позитив — це візит Юлії Тимошенко до Брюсселя. Звичайно, нас ще чекає довга дорога, але те, що у відповідь чуємо розуміння того, що ми ці проблеми готові правильно розв’язувати, свідчить, що врешті-решт хоч на одному з фронтів в українській політиці проявляється реалістичний шлях. Що стосується поганого, то мене найбільше схвилювало те, що людське життя сприймається за ніщо. Маю на увазі те, що щодня в збройних конфліктах із владою жертвами стають прості люди. Це найгірше для світової політики. Тобто і досі зберігається той принцип, що у нас політика не для людей, а за рахунок людей, їхнього здоров’я, їхнього життя. Ми всі пережили трагедію у Скнилові, трагедію на донецьких шахтах, але те горе, яке спіткало рівненців, коли шестеро молодих людей заплатили за те, що у нас не цінується людське життя, ще більше додає жаху. Ви уявіть собі, що залізниця, на якій працюють батьки цих дітей, починає своє коментування становища не з вибачення, а з виправдовувань. Але з іншого боку, хочу наголосити, що загиблі були не школярами, не маленькими дітьми, а вже дорослими громадянами країни. Виникає запитання: невже вони не могли себе убезпечити, невже ми не навчили своїх дітей, онуків тому, як треба берегти своє життя, як потрібно за нього боротися?
Марія КОЧУПІНДА, оператор комп’ютерного набору (м. Хмельницький):
— Із 1 лютого у Хмельницькому подорожчав проїзд у тролейбусі від 50 до 75 копійок, в автобусі — від 80 копійок до гривні. Знайома — на заробітках в Італії, приїхала у відпустку, повернулася із супермаркету в Хмельницькому шокована. «Як ви тут живете?! Усе вдвічі-втричі дорожче, ніж в Італії», — каже. Відповідаю: отак і живемо... На Батьківщині я заробляю у вісім разів менше, ніж знайома на чужині. А про ціни в нас і в них приятелька-заробітчанка розповіла. Підвищення зарплати в нашій установі поки що не передбачається. То що ж доброго? Нічого. Он діти дорослішають. Двоє їх у мене. Президент на цьому тижні виступив з новою ініціативою — дати простим людям доступне житло. У Хмельницькому вже за будинок правлять мільйон доларів. Дехто купує, дехто будує другий чи третій. Глибшає прірва між бідними та багатими. Хай би заможні платили відповідні податки за свою нерухомість, за землю, щоб за ці гроші будувалося житло для тих, хто не краде, не продає, не вириває з горла нещасного останнє. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко побувала у Брюсселі. Виступила з пропозицією — створити новий газопровід. Це добре. Та в мене таке враження, що всі діячі і їхні свити тепер тільки про одне думають — про наступні президентські вибори. А наші парламентарії замість того, щоб ухвалювати справедливі рішення, на цьому тижні знову прогуляли. Спікер Арсеній Яценюк, перебуваючи у Криму, пообіцяв, що знайде важелі для розблокування роботи Верховної Ради. Хотілося б вірити, що знайде...