Газетою «День» реалізовано дуже важливий задум: у номері від 13-14 червня опубліковано матеріал «Чого Порошенко може повчитись у Рузвельта і Лі Куан Ю?», який підготували журналісти Марія Юзич і Алла Дубровик. В основі його — думки авторитетних українських експертів, що радять Президентові в питаннях боротьби з корупцією й олігархоекономікою уважно придивитися до досвіду видатних реформаторів Лі Куан Ю і Франкліна Рузвельта. Абсолютно із цим згоден. Кожна із цих легендарних постатей настільки масштабна і самобутня, а їх вплив на історію США і Сінгапура настільки великий, що не потрапити в полон симпатій до них украй важко.
• Феномен Франкліна Делано Рузвельта, найпопулярнішого і найшанованішого президента США в ХХ, уже не один рік привертає мою пильну увагу. Ф. Рузвельт не лише надав нового імпульсу демократичному керівництву: він значно більшою мірою, ніж його кумир Теодор Рузвельт зробив політику своїм справжнім покликанням. Що ж у багатому управлінському досвіді 32-го президента США, крім зазначеного в газетній публікації експертами, має ще особливе значення для успішної діяльності Президента України Петра Порошенка? Власне, саме це й спонукало мене продовжити розпочату нещодавно в «Дні» розмову.
Ви можете запитати: чи корисно нашому Президенту це знати? Безперечно. «Епоха йде вперед, — мовив один мудрець, — а кожен окремий президент починає спочатку». По-моєму, він має рацію.
І тут ми підійшли до надзвичайно суттєвої проблеми — Франклін Рузвельт запровадив для ХХ століття стандарт ефективної взаємодії президента з народом. Для нього ключовий момент у цій винятково важливій справі полягав у тому, щоб позбавити людей страху, що сковував американське суспільство в гострій кризовій ситуації, та схилити громадськість на свій бік. А без добре налагоджених громадських зв’язків домогтися цього було неможливо. Рузвельт чудово розумів, що ці зв’язки, які насамперед забезпечуються через засоби масової інформації, покликані здійснювати цілеспрямований вплив на громадськість, свідомість і почуття людей у момент тяжкої кризи, що стала неабияким потрясінням для Америки. Спілкуючись з журналістами, Рузвельт ніколи не ухилявся від поставлених запитань, виявляв знання стану справ і пояснював причини прийнятих рішень, умів пожартувати, швидко в дотепній формі відповісти. Ні за кількістю, ні за якістю прес-конференцій з ним не міг зрівнятись жоден з його попередників.
Телебачення ще не було. Франклін Рузвельт суботніми вечорами розмовляв з країною по радіо. Він говорив про справи, про труднощі та плани. У президента була виняткова природна особливість — заворожуюче щирі інтонації голосу. Як лідер США, на долю якого випали дві найсерйозніші кризи в американській історії — Велика депресія і Друга світова — війна Рузвельт перетворив радіо на незамінний інструмент керівництва й ефективний спосіб спілкування із співгромадянами по всій Америці. Радіо надало нового сенсу відомому стереотипу про публічного політика, «який йде в народ». Його онука Анна Елеонора Рузвельт, зокрема, згадувала: «Мій дідусь не хотів, щоб його друзів, сусідів, усіх американців закликали йти на жертви або підтримувати його політику до того, поки вони не почують пояснень важливості цих кроків безпосередньо від нього. І тому він відкрито розмовляв з ними по радіо. Серію таких його виступів тривалістю 30 — 40 хвилин кожна незабаром стали називати «Бесіди біля каміна». Свої радіозвернення, зазвичай, він починав о 10:00 вечора за східним часом, так щоб виборці, які мешкають у всіх трьох часових зонах, могли спокійно налаштувати свої приймачі після вечері.
• Перша з таких радіобесід відбулася 12 березня 1933 року, за тиждень після його вступу на посаду президента. Тоді нація була паралізована економічною кризою, що призвела до краху банківської системи США, де з 1929 по 1932 роки припинили працювати майже п’ять тисяч банків. Наказавши закрити всі банки в країні на чотири дні, Франклін Рузвельт звернувся за допомогою до національного радіомовлення, щоб пояснити необхідність прийняття першого з найважливіших законів програми «Нового курсу» — надзвичайного банківського акта 1933 року. Негучним, спокійним, розмовним тоном президент заспокоював збентежену націю. Своїм слухачам він найпростішими словами пояснював, які заходи вживає уряд, щоб гарантувати збереження наявних приватних вкладів у комерційних банках і знову зробити безпечною для громадян США можливість зберігати свої грошові заощадження на банківських депозитах. Повіривши словам президента, американці стали знову повертати свої гроші до банків. І коли упродовж доби, що настала після радіовиступу, кількість знову відкритих вкладів у банках поступово стала перевищувати кількість закритих, стало ясно, що з довготривалою банківською кризою врешті-решт покінчено. А Рузвельт... став героєм. І навіть його давній опонент Вільям Херст не стримався і мовив йому при зустрічі: «Думаю, на наступних виборах за вас проголосують усі».
• Виступи Рузвельта по радіо значною мірою гуманізували загальнонаціональний ефір. Мовив він завжди доступною мовою. Як відзначав Роберт Браун, дослідження тексту однієї з його радіобесід показало, що три чверті становили слова, які входять до тисячі із тих, що найчастіше вживаються англійською мовою. На відміну від інших президентів, які виступали з пафосом, усвідомленням власної значущості, Рузвельт, навпаки, був гранично простий і демократичний. За словами американців, він привніс в інститут президентства «справжню людську теплоту, якої ми всі так очікували», а це, погодьтеся, дорого коштує.
Інша відмінна особливість ставлення Франкліна Рузвельта до радіовиступів полягає в тому, що він добре розумів, як важливо говорити повільно. Фахівці з риторики оцінюють це таким чином: «У той час, як більшість виступаючих по радіо звикли говорити зі швидкістю 175—200 слів на хвилину, президент наполегливо, з разу в раз, уповільнював темп мови до 120... а коли тема виступу була особливо важливою, коли він хотів донести до слухачів усю серйозність ситуації, то мовив ще повільніше — приблизно 100 слів на хвилину, так щоб зміст сказаного дійшов до кожного». Яка важлива мета! Адже для Рузвельта радіо стало не тільки політичним інструментом, а й економічним стимулятором — важелем боротьби зі скепсисом, що власне лежав в основі депресії.
• Рузвельт — перший американський політичний діяч, який налагодив такі близькі взаємини із співвітчизниками. Вперше в історії США він чотири рази поспіль обирався президентом. Була й ще одна причина, чому Рузвельт і радіо склали настільки вдалу пару: фізичний стан президента. Перехворівши 1921 року на поліомієліт, Рузвельт опинився на все життя прикутий до візка. Висловлюючись його власними словами, радіо обдарувало фізично немічного лідера нації «владою голосу». За 12 років свого президентства він понад триста разів сідав до мікрофона і мовив: «Друзі мої ...»
Але чи можна говорити, що в діяльності Рузвельта не було недоліків, що всі свої плани він реалізовував без опору та протидії? Ні, в жодному разі. «Бесіди біля каміна» показують, які труднощі виникали при здійсненні «Нового курсу» — і в Конгресі, й у Верховному Суді, і з боку монополій, і всередині демократичної партії, і в зовнішній політиці. Але у президента США була сильна «зброя» — регулярне, конструктивне і відверте спілкування з більшістю американців. Він створював стійке переконання, що його уряд не протистоїть народу, а служить йому — виконує його волю, реагує практичними справами на потреби й турботи людей. Така політика докорінно змінювала погляди громадян в Америці на роль влади, закликала до співпраці, до спільних дій.
• Із історії про Рузвельта багато цікавого можна дізнатися. Але є в ній також чимало такого, чому в Україні слід повчитись представникам нашої правлячої еліти. У політиків, учених, фахівців виникають запитання, що може дати цінний досвід подолання найважчих наслідків економічної кризи і депресії, що охопили США в тридцяті роки ХХ століття. Звернення президента Ф. Рузвельта до американського народу по радіо, як живий документ того часу допоможуть у відповіді на ці запитання. Неважко здогадатися, що діяльність цього американського лідера має для нас велике значення, вона багато в чому співзвучна з тими політичними, економічними і соціальними проблемами, з якими Україна стикається упродовж останніх двадцяти років.
Наслідуючи приклад Рузвельта, наш Президент також, напевне, організує регулярне предметне спілкування з українським народом. Але не по радіо, а з допомогою телебачення. Власне, Петро Порошенко, вже нам дав ясно зрозуміти, що його президентський стиль в основному визначатиметься телеефіром. Це, безумовно, виграшний формат взаємин із країною, що якнайкраще відповідає курсу і стратегії п’ятого президента України «жити по-новому». Чи стануть його телевиступи, звернені до співвітчизників, регулярними, відвертими, цікавими? Поживемо й побачимо.
