Екскурсія має починатися на Київському залізничному вокзалі, на першій колії о 18 годині 10 хвилин. У цьому місці й у цей час під звуки маршу «Прощання слов’янки» плавно й неухильно відчалює фірмовий поїзд «Україна» Київ — Москва. Була, була спокуса запитати в начальника вокзалу, скільки ж років день у день, місяць у місяць, ріку у рік звучить над Київським вокзалом цей марш. Але автор стримався. А раптом начальник вокзалу вже давно забув або навіть ніколи й не знав про те, як випроводжають фірмовий поїзд 1/2? Аж раптом варто потривожити його приспаний малоросійський патріотизм, і зникне фірмовий поїзд 1/2, вишколені провідники, жовто-блакитні вагони і, головне, болісне ностальгічне «Прощання слов’янки»? І не можна буде вийти в Москві на Київському вокзалі о 9.05, пройти п’ятдесят метрів і уткнутися в камінь із написом: «Тут буде споруджено пам’ятник на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією. Дата закладення — 1954 рік».
Про Нестора-літописця, Ярослава Мудрого, Володимира-Ясне Сонечко й про Юрія Долгорукого в Москві мимоволі пам’ятають. І, оскільки попереду вічність, монумент спорудити не дуже поспішають.
Пришлють автору фотодокумент по старій, всенародній дружбі — прикладу до статті. Не пришлють — прошу повірити на слово. Автор особисто очманів, коли побачив цю каменюку.
Ще більше він ошаленів і пропонує зробити те ж саме читачам, коли побачив у Києві поблизу нових корпусів університету, що на ВДНГ, камінь із написом, який він просто не може не відтворити повністю: «На ознаменування 300-річчя возз’єднання України з Росією тут буде споруджено Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка 24 травня 1954 року».
Університет дуже повільно, але збудували. Майже. Час збирати каміння.
Хто ж це знає, можливо, на Київській площі в Москві й на Московській площі в Києві незабаром з’являться камені з написом «В ознаменування ...-річчя роз’єдння України з Росією тут буде споруджено... І прошу тоді так само дбайливо оберігати ці камені, як і ті, що вже стоять нині.
А поки що Московська площа в Києві виконує функцію аналогічну Київській площі в Москві. На цій площі, за адресою проспект 40-річчя Жовтня (продовження бульвару Дружби народів, якщо хто не знає) 11, міститься центральний автовокзал.
Заходимо. Через 20 кроків впадає в очі вивіска: «Международные рейсы: Стамбул, Рига, Лондон, Талин» (так написано).
На центральному автовокзалі ніколи не звучало «Прощання слов’янки», але давайте поглянемо на внутрішньоукраїнський розклад. Житомирський напрям, Черкаський, Чернігівський, нарешті... Автобус до Мени — 9 годин 10 хвилин. До Чернігова — 9.40. І між ними — до Москви 9 годин 30 хвилин. Прибуття до Москви — 6 годин 15 хвилин.
О, неосяжна моя Батьківщино! О, великий Чернігівський напрям! Рідкісний птах долетить до середини його!
Що я можу сказати?
Бережіть начальників вокзалів! Жодного слова осуду на їхню адресу! Нехай нерегулярно ходять автобуси й поїзди. Нехай підвищуються ціни за проїзд. Нехай запахи плацкартних вагонів нагадують комсомольські будови середини шістдесятих...
Але жодного слова про начальників вокзалів! Вони стоять, як камені з написами. Вони є охоронці народної пам’яті про непорушне братерство східних слов’ян. Бо братерство приходить і зникає, а залишається «Прощання слов’янки» і Чернігівський напрям.
Усі права на екскурсію місцями дружби народів належать автору й переслідуються згідно з законом.
