Відгук на статтю Марії Семенченко та Алли Дубровик «3:1» не на нашу користь. Завтра світ відзначає День моря» у «Дні», №172 від 25 вересня 2013 року
У контексті використання Україною свого водного потенціалу варто було б зачепити такі важливі водні утворення, як приморські лимани (їхнє рибопромислове, рекреаційне, природоохоронне використання, захист від комунального, промислового забруднення, засолонення, проблема берегоукріплення тощо). Розмову можна повести далі, ширше — у водно-глобальному для України плані: про збереження «водного банку» держави.
Перша, найнагальніша проблема — майбутнє Дніпра як біологічного та націєформуючого природного скарбу. Далі — середні та малі річки, озера. Чи моніторить якась наукова державна структура всі ці взаємопов’язані екосистеми як єдину? У світлі нових кліматичних та біологічних викликів стає все більш нагальнішим розширення кола екологічних, зокрема водоресурсних, ланок. Море — це лише часткова водна екосистема.
КОЛИ ТЕЧІЯ ЗМІНЮЄ НАПРЯМОК
Оздоровити Дніпро та Дніпровсько-Бузький лиман можна, напевне, лише поступовим, системним поверненням його до свого правічного режиму — хоча б шляхом посиленням течії, збільшенням стоку до Дніпровсько-Бузького лиману (у майбутньому, можливо, шляхом зниження рівня дніпровських водосховищ).
Зниження стоку Дніпра до Дніпровсько-Бузького лиману призводить до незворотних змін в екосистемі й самого Великого Лиману: тут теж спостерігаємо процеси заростання водною рослинністю та замулення. Послаблення дніпровського водного тиску призводить до посилення тиску Чорного моря на Дніпровсько-Бузький лиман та Нижній Дніпро (на Нижньому Дніпрі періодично спостерігається явище «антиріки», тобто течія має зворотній напрямок), підвищення його солоності. Про порятунок «каскадного», водосховищного Дніпра можна, напевне, надовго забути, тож залишається сподіватися лише на глобальну державну або й міжнародну підтримку програми оздоровлення й порятунку «реліктового» Нижнього Дніпра у «зв’язці» з Дніпровсько-Бузьким лиманом.
