Ми пам’ятаємо, як декілька років тому поява на «Інтері» ток-шоу С. Шустера «Свобода слова» стало дійсно потужним свідченням свободи слова в Україні. Тоді з нетерпінням чекали кожної п’ятниці. Йшли роки. Як сказано у Святому Письмі — все тече, все змінюється. Дійсно, все: політична ситуація в Україні, розклад політичних сил, безумовно, й електорат, тобто ми з вами (і це, на мій погляд, найголовніше). І лише дійові особи цього неприпустимо довгого спектаклю практично були незмінні. За цей час ми звикли до філігранно-вивірених політичних конструкцій екс-спікера ВР пана Яценюка, до остогидлих своєю штучною правильністю концептів-промов нинішнього спікера пана Литвина, якому не відмовиш у вмінні бути осторонь і над владою, критикуючи її. Звикли ми й до юридично малозрозумілої казуїстики регіонала пана Мірошниченка, до відверто провокаційно-екстремістських гасел регіоналів Кисельова, Шуфрича та «товариша» Грача, до сповнених жовчі спічів невгамовних українолюбів Колісниченка та Корнілова. Майже постійно, певно, на вимогу жанру «оживляжу», (як дуже вірно підмітив пан Лосєв у своїй останній статті — «Нудьга №1» — «День» №57 від 03.04.2009 р.) підкидалися аудиторії та електорату патентовані у своєму остаточно-визначеному відношенні до України російські штатні політики Жириновський, Затулін, Дугін, Марков, Мітрофанов і т. д. і т. п. Ясно, що головним завданням російських політиків на таких ток-шоу в основному були дискредитація України під різноманітними соусами (залежно від теми дійства). Ми ж, телеглядачі, виховані цими передачами, вже наперед знали, що скаже кожен із названих політиків, адже тактика цих виступів стала настільки ж одноманітно-нудною, як і вони самі. Певно, змінюватися в ногу з часом актори шоу не хочуть, та, мабуть, і не можуть в силу своїх політичних та й інтелектуальних засад... Сьогодні новостворені ток-програми відповідним чином проплачені, сприяють лише одному — рекламі та піару наших горе-політиків, виховуючи в електората думку, що лише вони сьогодні здатні принести довгоочікувані зміни в Україну. Може, ще в Україні залишилися особливо стійкі глядачі — прихильники цього політичного мила, але ми з дружиною вважаємо, що, підтримуючи цих політиків, ТРК, окрім того, що не зважає на думку пересічних громадян, ще й себе дискредитує як четверта влада. На наш погляд, людина, яка хоч трішки поважає себе, просто не може дивитися на таке словоблуддя... Ми з дружиною давно вирішили, що сьогодні одним із головних способів боротьби з такими політиками — просто не показувати їх по телевізору й не писати про них. Ніякого їм піару. На наш погляд, це сприятиме покращенню політичного клімату в країні, більш конструктивному вирішенню українських проблем, примусить наших депутатів більш плідно працювати над законами та зайвий раз не миготіти на екранах, таким чином зберігаючи залишки поваги до ВР, представницького органу, адже повага й так впала нижче плінтуса (класичне сучасне визначення рівня падіння). Вважаємо, що на подібні ток-шоу повинні виноситися питання, близькі кожному українцеві, а саме: здоров’я, сім’ї та молоді, виживання в умовах сучасної кризи, захисту прав громадян в умовах протистояння з банками, проблем виховання дітей, проблем довкілля та наше відношення до нього, демографії, програм мистецького спрямування, виховання патріотизму, мови тощо. А сьогодні на ток-шоу виносяться теми, які рвуть Україну на шматки... Практично на всіх цих шоу замість пошуку чогось здорового, розумного, потрібного суспільству йде нескінченна кампанія взаємознищення, обливання одне одного брудом, демонстрація своєї нестримно-безкінечної любові до нас, пересічних.
Проте пора вже цим горе-політикам зрозуміти, що на дворі 2009, а не 2000 рік. І час не той, і електорат іншій. Час спускатися на грішну землю і спокутувати свою провину хоча б тим, що достойно піти геть, не гальмуючи наш поступ до європейських цінностей.
