Одразу попереджаю: про балет пише дилетант після відвідин оперного театру Гарн’є у Парижі. Щоправда, коли почав рахувати театри в різних містах, де довелося побувати (Київ, Львів, Одеса, Харків, Москва, Санкт-Петербург, Мінськ, Братислава та Прага), то це в моєму житті вже десятий театр опери та балету.
А почалося все з мого рідного села Покалів Овруцького району на Житомирщині, де в повоєнні роки в клубі — колишній хаті розкуркуленого заможного селянина — моя мати Ірина Василівна, вчителька української мови та літератури ставила, а батько Микола Якович грав провідні ролі в таких п’єсах, як «Наталка Полтавка», «Назар Стодоля», «Сватання на Гончарівці» та багатьох інших. І враження про це в мене залишилось на все життя. Коли я, а потім і мій брат Валентин вчились у Києві й до нас приїжджав хтось із батьків (обов’язково один, бо вдома господарство — корова, свині, кури), то завжди ввечері був спільний похід до театру — спочатку з нами, а потім із невістками та онуками.
І коли я читаю першокурсникам «Вступ до спеціальності» про майбутнє економістів-аграрників, то обов’язково в кінці лекції прошу записати програму-мінімум для першого року навчання: п’ять театрів (Національна опера ім. Тараса Шевченка, Український драматичний театр ім. Івана Франка, Театр російської драми ім. Лесі Українки, Будинок органної та камерної музики в костьолі св. Миколая і філармонія) та шість музеїв (Святої Софії, українського образотворчого мистецтва, музей Тараса Шевченка, російського образотворчого мистецтва, української народної творчості в Лаврі, української народної архітектури та етнографії в Пирогові). А на третьому курсі, зустрічаючись зі студентами під час підготовки написання курсових робіт, напівжартома застерігаю, що не прийму курсової роботи, якщо там не буде «спецдодатку» — корінців театральних і музейних квитків.
Вибач, читачу, за такий великий вступ. Тепер про ідеї.
Перша — голові міста. Ми приїхали до Паризької опери на авто, спустились у підземний восьмиповерховий паркінг на 800 місць. Заїхали й виїхали після спектаклю за допомогою автоматів — без контакту з обслуговуючим персоналом. Переконаний, що київський мер Олександр Омельченко був у багатьох столицях світу. То чому ж у Києві замість транспортних розв’язок і підземних паркінгів побудували безліч неперспективних магазинів?
Друга та головна ідея — молодому балетмейстерові. Але спочатку про спектакль. У першому відділенні було три модерних балети («Pavane» М. Равеля — сім хвилин, «Glacial Decoy» Т. Браун — 18 хвилин, «Um trait d’union» Й.С. Баха — 22 хвилини), а в другому — традиційний балет «Liebeslieder Walzer» Й. Брамса (опус 52 та опус 65). До речі, останній балет поставив молодий санкт- петербурзький балетмейстер Г. Баланшин.
Найбільше враження (і не тільки на мене) справив другий балет, де четверо балерин без пуантів у білому вбранні без музичного супроводу високопрофесійно і дуже злагоджено виконували свої партії. Весь балет на чотирьох екранах супроводжували фотокадри, поступово переходячи з першого до четвертого. На них були фото природи, будівель, споруд, але зовсім без людей. Усі 18 хвилин була мертва тиша, тільки за нами якась жінка почала плакати. І я згадав театральний анекдот: що роблять люди, коли в них кашель? Частина іде до лікаря, а більшість — до театру.
І тут я звертаюсь до молодих балетмейстерів із пропозицією поставити подібний балет без музики на тему «Трагедія Чорнобиля», де на екрані, змінюючи один одного проходили б спочатку кольорові фото будівництва і роботи ЧАЕС, життя в Прип’яті та казково красиві поліські краєвиди, а потім кадри жахливої чорнобильської трагедії.
І третя ідея — мінімізація коштів на постановку. Як економіст, я звернув увагу на мінімальні витрати: у чотирьох балетах було зайнято 17 танцівників (у першому — три, у другому — чотири, у третьому — два, у четвертому — вісім), четверо співаків (у четвертому), троє піаністів (у першому — один, у четвертому — два). Третій балет йшов під музику магнітофона, а другий був взагалі без музичного супроводу, але з відеопроектором.
А яка плата за ідеї? Від Олександра Олександровича — можливість поставити авто на підземну стоянку в центрі міста, а від молодого балетмейстера — чекаю запрошення на прем’єру.
