Новий тиждень позначився у Кривому Розі пролонгацією розмов про аукціонний продаж «Криворіжсталі» (див. № 198 «Дня»). Правда, треба зауважити, що тепер більшість розмов плавно перетікала в річище про розподіл коштів — отих саме 24,2 млрд. грн. А в «прив’язці» до місцевого ландшафту ці розмови втілилися в питанні: «А скільки отримає місто?» Звертаю увагу читача: питання не стоїть про те, має місто право на свою долю чи ні. Напевне, весь посполитий криворізький люд — від міського голови до малечі — переконані: маємо право! Автор — теж не виняток, більше того — думає він, що держава на законодавчому рівні повинна забезпечити таке право, особливо коли йдеться про приватизацію стратегічно важливих для країни об’єктів власності, а для міста — об’єктів, які критично важливі для наповнення його бюджету. Звичайно, тут не йдеться виключно про Кривбас. Така норма закону, напевне, повинна діяти в усій Україні.
Мер міста вчинив по-господарські, що цілком виправдано, перевівши ці розмови в практичне русло: він (як випливає із повідомлень місцевого радіо) в офіційному листі, посланому на Печерські пагорби, запросив на потреби міста всього 1% від суми виторгу; це з огляду на суму 24,2 млрд. грн. всього-то дещиця — крапля вагою в 240 млн., яка порівняно з міським бюджетом складе одну третину його; на сьогоднішній день із усіма субвенціями місто має десь 730 млн. грн. Ці гроші потрібні місту на приведення до належного стану всієї його інфраструктури і особливо комунального господарства, транспортної мережі та «латання» великих і малих дір басейну. Така заявка криворізької влади є обґрунтованою ще й з огляду на те, що країна «завмерла» в очікуванні нового державного, а відтак і місцевих, бюджетів на 2006 рік. Тому бажаючих отримати свою долю від цього пирога сумою в 20 млрд. (саме 20 млрд., бо ж частку змушені будуть віддати колишнім власникам) в Україні багато. Ось і Дніпропетровська обласна влада теж заявила свої законні «претензії» на 10% від отриманих за продаж КМК. Не можна відкидати й фактор майбутніх виборів: вже не одна політична партія оприлюднила своє бажання розподілу отриманих коштів. «Лихо, яке звалилось на нас у вигляді 24,2 млрд. грн.» (за В. Литвиним) змусило Верховну Раду створити навіть спеціальну комісію, покликану проконтролювати розподіл цих коштів.
Тепер перейдемо до роздумів (саме до роздумів, а не до безапеляційних і категоричних рекомендацій) щодо соціального захисту робітників і ролі в цьому профспілок.
У процесі торгів за Гуту Ченстохову «Mіttal steel» програв українській компанії, і програв не тому, що він мав менше грошей, аніж його партнер по аукціону. Друга в світі за рівнем багатства людина — Лакшмі Мітал, припинив торги і відступив (за свідченням польських джерел) головним чином із-за жорсткої позиції тамтешніх профспілок. Пакет вимог, які висунули останні, виявився, м’яко кажучи, неприйнятним для «Mіttal steel». І що з цього випливає, який висновок можна зробити, які повчальні сигнали послали нам поляки? Перш за все, стає зрозумілим, що новий господар КМК не любить переобтяжувати себе соціальними програмами та бути «прив’язаним» до вимог профспілок, а тим паче бути зв’язаний по руках і ногах подібними зобов’язаннями. Йому треба вирішувати головне завдання — отримувати прибуток.
Отже, в ході виконання криворізького соціального пакету новим власником, можна очікувати певних ускладнень. Звичайно, держава заклала в пакет умов з продажу комбінату низку запобіжних заходів, які допоможуть контролювати господаря комбінату. Але ж і останній має неабиякий досвід, набутий в інших країнах світу, і треба думати багатший, аніж у наших «контролерів», а його штаб знає чимало важелів за допомогою яких він захищатиме свої інтереси.
До того ж, не забуваймо, йому треба повернути те, що він вклав, навіть при його багатстві 24,2 млрд. грн. (тобто 4,8 млрд. доларів) — це величезна сума. Усе це дає підстави думати, що власник та його штаб інтелектуалів-менеджерів, напевно будуть шукати шляхів до підвищення прибутковості комбінату та оптимізації усіх його економічних покажчиків. Шляхів і засобів до цього багато, якщо б не сказати: дуже багато. Наприклад, неповне виконання зобов’язань, або зволікання з їх реалізацією тощо. Тут є певні ризики для трударів КМК. Тепер розглянемо лише одну новелу, що вписується в контекст нашої розмови, а саме — про соціальний пакет, тобто той пакет, який торкається інтересів практично всіх працюючих на комбінаті та їхнiх родин, а це — щонайменше 120 тис. мешканців міста! Уточнимо й деталізуємо цю думку: мова йде про робочі місця, заробітну плату, соціальний захист тощо. Тобто усе те, що генетично належить до сфери інтересів профспілок — тих самих профспілок, які й виникли задля відстоювання, репрезентації та захисту інтересів найманих робітників.
За умов радянської влади та планової економіки наші профспілки таку функцію — в її повному обсязі! — не виконували. Та від них цього і не вимагали. У ієрархії й політичній структурі їхнього тогочасного суспільства, образно кажучи, бачили як «приводні паси радянської влади», а ще такою собі, за офіційною термінологією, «школою комунізму», а не передовим загоном, що покликаний відстоювати соціальні інтереси робітника. Боротися з «акулами капіталізму» в жорстоких умовах ринкової економіки вони не навчені. Та й рівень довіри серед тих же робітників вони мають не дуже високий. Свого часу, коли вперше продавали «Криворіжсталь», незважаючи на непопулярність цього заходу серед значної частини робітників КМК і мешканців міста, місцеві профспілки та й осередки політичних партій так і не змогли організувати масових заходів протесту. Не спромоглися бодай на символічні акції спротиву приватизації! Вивітрився пролетарський запал боротьби з капіталізмом, чи втратили навички такої боротьби, чи їх насправді у робітничого класу зразка другої половини ХХ ст. і в радянській редакції взагалі й не було? Напевно, все ж таки останнє. Єдине на що були спроможні наші профспілки так це на збір коштів шахтарям Великої Британії, коли залізна леді почала там закривати нерентабельні копальні...
Чи знає новий власник і його висококваліфікована команда про потенції профспілок, їхнiй досвід у відстоюванні інтересів робітників та бойовий запал трудового колективу «Криворіжсталі» і його готовність до наступальних дій? Очевидно, що так. З огляду на високу рентабельність комбінату — до 30%, наш економічний стан, статки й запити наших робітників, їх готовність до акцій протесту та ментальність, а головне — дешевизну робочої сили порівняно з Європою, то, можливо, все й пройде цивілізовано й м’яко, без соціальних конфліктів і потрясінь... Можливо. А якщо ні: то треба готуватись до боротьби за відстоювання своїх інтересів — готуватись і профспілкам, і всім робітникам.
І, нарешті, останнє: якщо в історії з приватизацією польського комбінату саме профспілки стали перепоною на шляху «Mittal steel» то наші профспілки повинні для себе винести повчальний урок: у відстоюванні інтересів своїх членів профспілок треба займати рішучу позицію, а боротьбу за них — треба вести кваліфіковано, послідовно і наполегливо та приймати активну участь в ході розробки умов з приватизації об’єктів України.
P.S. Коли вже було написано цей матеріал, iз Києва прийшла звістка: голова профспілки металургів України та лідер профспілки КМК висловили свої побоювання щодо виконання соціальних зобов’язань новим власником і заявили про готовність рішуче боротися за них. І це була, як на мене, добра звістка. І все ж таки: чи можна вже в цій історії поставити крапку? Автор чомусь думає, що «далі ще буде».
