Як неодноразово відмічала головний редактор «Дня» Лариса Івшина, ми не купуємо своїх журналістів, а «виробляємо» їх. І дійсно, дуже багатьом молодим людям «День» дав шанс вирости і професійно, і кар’єрно. І тут головне — зуміти цим шансом розпорядитися.
Не секрет, що в багатьох редакційних колективах існує «виробничий егоїзм» — «свої» теми, «свої» експерти тощо. У нас цього немає — ми не боїмося вчитися самі та вчити інших. Тому досвід «Дня» виявляється запитаним і в Україні, і за її межами. Петра Яспер, Нільс Краймайєр і Крістіан Домнітц із Німеччини, Роман Якубіц з Великої Британії — наші колеги з, так би мовити, журналістики розвинених країн не тільки стажувалися в «Дні», а й ставали і залишаються друзями газети. І вже стало традицією, що ректори багатьох вітчизняних вищих навчальних закладів із різних регіонів надсилають нам листи: чи можемо ми прийняти студентів-практикантів. І ми завжди відповідаємо: можемо... Іноді «День» жартома називають лабораторією передового досвіду. Ми — не проти. Більше того — почали відкривати «філіали». А якщо серйозно, то корпункт «Дня» в «Острозькій Академії» саме таким і є. Стипендії ж, встановлені головним редактором Л. Івшиною, — свого роду гонорар за зразкове опанування професією.
Нещодавно «День» знову став майстер-класом для групи студенток другого курсу Черкаського університету ім. Б. Хмельницького, які навчаються за спеціальностями «журналістика» та «видавнича справа і редагування». Виїжджаючи, наші майбутні колеги запропонували свої замітки в жанрі «книги відгуків». Нам вони видалися цікавими.
«Мрію повернутися в «День»
Зранку прокидаєшся з бадьорим девізом: «Кожний день — в газету «День» і розумієш, що віднедавна ці слова для тебе — життя. Ти біжиш в редакцію, яку гордо називаєш роботою, щоб побачити людей, яких ти щиро називаєш колегами. Ти йдеш на завдання і чудово розумієш, що увечері знову будеш нити над натоптаними за день ногами. Але це не головне, бо біль забудеться, адже сьогодні твоя стаття вже в номері, й світ навколо чекає лише на тебе — молодого, зеленого, малодосвідченого, але перспективного журналіста-другокурсника. Ти працюєш і за це навіть отримаєш свої перші чесно зароблені гонорари. І розумієш, що щастя є, і воно тут — в редакції газети «День», де працюють Люди з великої літери, які готові поділитись досвідом.
...Останній робочий день в редакції. Я вже доросла людина, і плакати буду вдома. А влітку «кістьми ляжу» аби тільки повернутись в «День», щоб знову бачити все ще незвичний свій підпис під поки що маленькими замітками.
Брама до світу цікавого
Життя в редакції «Дня» — це життя без жодної вільної хвилини. Це нові й нові знайомства з тими людьми, які до цього часу здавалися недосяжними. Це — брама до світу всього живого та цікавого. Тут я зрозуміла, що хочу жити в такт із сучасним світом, а не застигати у попелі часу. Я зрозуміла, що можу і хочу писати, знаходити в буденному захоплююче. У цьому мені допоміг дружній і приємний колектив, атмосфера давнього Києва зі своїми таємницями за кожним рогом.
Я все більше і більше переконуюсь, що зробила правильний вибір професії. Це саме та професія, яка буде потрібна вічно, яка буде рухати час.
Маю надію, що це лише початок співпраці з газетою «День».
Будні, як свята
А здавалося, що місяць — це довго. Та час практики сплинув дуже швидко. Розсіялись, як попіл, останні сумніви про те, чи дійсно обрана мною професія є цікавою, до душі. Я, черкаська студентка, не встигла озирнутися, як вже треба було збирати речі додому. Але ж як насичено пройшли ці дні. З першого дня практики колектив газети «День» переконав своїм привітним ставленням, що не дарма я обрала їхню редакцію. Досвідчені журналісти відділу суспільства, з якими мені пощастило співпрацювати, перетворили будні на свята, стали справжніми наставниками.
А головний редактор «Дня» Лариса Олексіївна Івшина переконала нас, що треба бути простішим, і до тебе потягнуться. Мабуть, не в кожній редакції студента в перший же день практики запрошують до кабінету головного редактора для знайомства. Що й казати, якісна практика, людяне ставлення — все це об’єднує редакція газети «День».
Із нетерпінням чекатиму наступної зустрічі.
«Мені відкрилося неосяжне й невідоме»
«Жодного дня без «Дня» — під таким девізом проходила моя практика в газеті «День». Адже щодня в редакції мене зустрічали з усмішкою на вустах та з енергійним «Привіт», кожен день я знайомилась з багатьма відомими особистостями. Мені відкрилося, здавалося б, неосяжне й невідоме.
Та ось прийшов час прощатися. Цей місяць пролетів ніби одна мить. І мені особисто не хотілося покидати привітних і доброзичливих людей, що працюють у «Дні». Кажуть, що все хороше колись закінчується, але я сподіваюся, що з газетою «День» у мене все ще попереду.
