Ім’я Володимира Беклемішева належить до тих, про які сучасні українці, либонь, і не чули. А якщо хтось щось знає, то дуже вузьке коло людей, котрі залучені до скульптурного мистецтва.
А тим часом Володимир Беклемішев — автор першого у світі скульптурного пам’ятника Тарасові Шевченку. А якщо точніше, то одразу двох — 1898 і 1899 років.
Одна скульптура була навіть установлена! Причому вперше — в Харкові, в маєтковому саду українського мільйонера Олексія Алчевського. Саме на його прохання та його дружини Христини (визначних українських патріотів) було створено цей пам’ятник.
Уже сам по собі цей факт і все, що з ним пов’язане, засвідчує тісний зв’язок Беклемішева з Україною. Однак усе набагато простіше і розпочинається з того, що українська земля була його Батьківщиною. Адже Володимир Беклемішев, родові коріння якого походять із Росії, народився на Катеринославщині (нині в адміністративних межах Запорізької області) 15 серпня 1861 року. Його дитинство та юність (до 17 років) нерозривні з Харковом, де він навчався у II гімназії (1873 — 1878 рр.) і одночасно в малювальній школі Марії Раєвської-Іванової. Бо саме тоді хлопець глибоко захопився й живописом, чому сприяв гімназійний викладач малювання — художник Дмитро Безпечний та ще одне навчання — в студії українського живописця-пейзажиста Єгора Швейдера.
Харківський період багато важив у житті митця ще й тому, що звідси юнак поніс у світи свою любов до України. Адже місто на той час було одним із центрів української культури. Як відомо, Слобожанщина — край довкола нього, завжди була населена українцями і є українською землею за духом.
1878 року Володимир Беклемішев їде в Петербург і майже десятиліття навчається в Академії мистецтв. Як кращий студент, освіту продовжив в Італії. А повернувшись до столиці Російської імперії, почав викладати в Академії, яку нещодавно закінчив, і, здобувши звання академіка, став її професором. Тут і працював майже все своє життя (1894—1918 рр., помер на початку 1920-го), а ще в 1900—1902-х і 1906—1911-х роках був також ректором цього закладу. Тож про Володимира Беклемішева насамперед слід говорити як про видатного педагога, котрий благословив на служіння мистецтву сотні скульпторів, серед яких були й дуже відомі майстри.
Прикметно і те, що його учнями були й знані українські митці, насамперед Матвій Манізер — автор величних пам’ятників Кобзареві у Харкові й Каневі, та Калень Терещенко із Звенигородщини (Черкащина), котрий уславився добрим десятком пам’ятників Шевченку — зосібна, й тим, що з 1923-го до 1939 року один із них стояв на його могилі в Каневі. А сьогодні, до слова, в Городищі, де на місцевому цукрозаводі було відлито більшість Терещенкових монументів, прикрашають місто дві оригінальні скульптури Кобзаря авторства цього ж незаслужено забутого майстра.
Але саме Володимир Беклемішев, як уже було згадано, вперше серед митців-скульпторів звернувся до образу Тараса. І це не випадково. Адже, крім синівської любові до генія українського народу, він навчався в тому ж закладі, що й молодий художник Шевченко!.. І в Академії ще знайшлися люди, які особисто знали Кобзаря!.. Бо ж не минуло і двадцяти років по його смерті. Яку Великий Українець, як відомо, за фатумом долі, також зустрів у Академії, де мав кімнату-майстерню, в якій мешкав останні роки.
Отже, коридори й класи Академії «дихали» Шевченком, і Беклемішев ніби ходив його слідами... Йому вчувалися кроки... І навіть голос українського Пророка!.. Тож із Шевченком у серці прожив усе своє творче життя. Бо став ще й організатором виставки художніх творів Т. Шевченка в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв (1911 р.), членом товариства ім. Т. Шевченка (допомога нужденним митцям, уродженцям Південної Росії), членом журі та учасником конкурсу на проект пам’ятника Тарасові Шевченку для Києва (1909 і 1913 рр.). Але царський уряд так і не дозволив, щоб пам’ятник Поетові постав у столиці України.
І ще один життєвий факт про Володимира Беклемішева, що також навіки «прописує» його з рідною землею!..
Сестра Беклемішева, дружина харківського міщанина Георгія Тихоцького, була матір’ю Ольги Георгіївни Тихоцької, дружини відомого лікаря-академіка, світоча української медичної науки Олександра Богомольця. Чиє ім’я сьогодні носить Київський медичний університет.
А друга небога, Софія Георгіївна, вийшла заміж за Вадима Богомольця, кузена Олександра Богомольця.
Тож нині суща знана українська лікарка та громадська діячка Ольга Богомолець — двоюрідна праправнучка Володимира Беклемішева.
Ось така світла Людина — митець, педагог, патріот. Людина, наскрізь пройнята любов’ю до рідної України, сто років відходу котрої на небеса минуло в січні цього року.
Вічна пам’ять Володимиру Беклемішеву та щира вдячність від нас за те, що першим увічнив образ Тараса Шевченка у скульптурі, і за все, що зробив для любої Вітчизни та її народу.
