За нинішніх обставин за відповіддю на запитання — що таке Росія? — пропоную звернутися до класиків російської літератури, спершу, до безсмертних рядків Олександра Грибоєдова — і дим вітчизни нам солодкий та приємний.
Ще два роки тому було незрозуміло, звідки дим і чому саме він? Невже окрім диму в нашій вітчизні ніщо не є солодким та приємним? Адже є тульський пряник, митець Васнєцов, єсенінська береза. Чому ж дим?
Тепер же, на другий рік російської весни, ми ясно бачимо, що в диму покоїться саме єство російської ідеї. Російський світ — це згарище будь-якого іншого світу. Росіяни, подібно до своїх угро-фінських предків, які випалювали праліс, щоб посадити ріпу чи брукву, випалюють культурні та політичні простори довкола себе заради своїх газових труб і багатоповерхових панельних міст. Спочатку приходить всепожираючий вогонь, а за ним, крок за кроком, ідуть росіяни. Через це й солодким є дим, як вказав Грибоєдов.
Пустка, яка димить — у європейця вона викликає екзистенціальний острах, а росіянин відчуває в ній свій дім і з задоволенням вдихає аромат попелу. Так пахне його батьківщина. Рядки Олександра Блока — «Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем, мировой пожар в крови — Господи благослови!»
Світова пожежа — мрії про експансію на всю планету. У цьому ключі зовсім інакше потрібно розуміти слова Кисельова про радіоактивний попіл.
Росіяни бачать в атомній бомбі спосіб розширити ареал свого мешкання. Коли планета згорить в ядерному урагані, на її обвуглених просторах пишним цвітом зацвіте чорна конвалія російського світу.
А далі — космос, нескінчений рух до точки великого вибуху, щоб доставити туди пекельну машинку і натиснути червону кнопку на її гладкому корпусі з двоглавим орлом; тоді матерія перетвориться в ніщо, тобто в попіл, і російський світ стане абсолютним.
