Україні скоро виповниться 19 років. Це період часу, за який у державі народилося нове покоління людей, готових стати заміною найстаршому. Також це період самостійності, незалежності та проблематичності. Увесь цей час ми стикались із проблемами, намагалися їх вирішувати, творити нову країну, нову епоху. Що ж у нас вийшло і чи можливо це назвати «досягненнями»?
Ми переобирали 5 разів президента, декілька десятків разів прем’єр-міністра, змінювали декілька разів устрій держави; протягом усього періоду незалежності намагались написати нову історію, побудувати нове житло, поставити нові пам’ятники... А чого ж ми досягли? Створили власний герб, прапор, гімн, прийняли Конституцію, написали декілька нових кодексів та тисячі законів, закріпили за українською мовою статус державної, встановили пам’ятники Лесі Українці, Івану Франку, Тарасу Шевченку, почали приймати участь у олімпіадах, нарешті вивели спорт на новий етап, обрали близько декількох тисяч народних депутатів, запустили у космос першого співвітчизника за незалежної України, створили власну ГТС, міністерства, систему влади...
А що ми втратили? Усе, надбане за часів СРСР (правонаступницею стала Російська Федерація), знищили, розікрали та забули про усе, що колись було колгоспним майном, донищили дороги по всій державі. Більшість кодексів нашої країни створені на основі радянських, а житловий — створений був взагалі в 80-х роках минулого століття. Ми втратили 8 мільйонів людей — офіційно, та ще близько 10 млн. — у незаконних заробітках, значно знизили рівень освіти, віддали ядерні запаси, досі не визначились із напрямком інтеграції, знищили в країні стабільність, повністю зняли статус «житниці Європи», значно розорили сільське господарство. Наша промисловість досі працює на обладнанні та в приміщеннях, створених за період УРСР. Зменшена кількість книжок, які друкуються укаїнською мовою, понизився рівень життя в країні... Цих проблем ще десятки, сотні, а можливо, й тисячі...
Ми досягли незалежності, отримали те, чого хотіли, але, здається, досягши цієї мети, не змогли поставити собі нової... Ми просто зупинилися на досягнутому. Більше того, не лише не накопичили та покращили, а значно погіршили те, що мали... І зараз, напередодні 24 серпня, на жаль, нам, крім самого факту незалежності, майже нічого святкувати... Ми так і не змогли майже за два десятки років створити нову країну. Можливо, найстарше покоління зробило все, що було в їхніх силах. Тепер варто не зупинятися, а залучати до будівництва держави нові, підростаючі покоління — ті, які народилися в незалежній Україні. Старші заклали міцний фундамент, але стін та, тим більше, даху ще немає. І нам усе це варто терміново зводити, адже фундамент може потріскатися та почати знищуватись. І тоді, вже добудувавши стіни й дах, ми втратимо найважливіше — фундамент, і споруда впаде. Ми не можемо цього допустити. Ми маємо продовжити будівництво вже зараз. Усе в наших руках!
