Останнім часом «День» активно висвітлює мовну проблему поряд з проблемою консолідації та формування громадянського суспільства. Той стан, у якому знаходиться наша улюблена батьківщина — Україна, потребує від усіх об’єднатися, працювати на єдину ідею відродження, повернення в спільний дім — Європу.
Однак, блукаючи і спотикаючись у реформаторських соснах, відчуваючи можливий економічний колапс, певні кола, щоб приховати власне банкрутство, починають використовувати старий як світ виверт — пошуки зовнішнього та внутрішнього ворогів. Зараз ці ролі відведені Росії та російськомовним громадянам України. Просто диву даєшся, на якій підставі, за яким законом нас, російськомовних патріотів, записують у вороги народу, до громадян другого гатунку?
Саме поняття свободи зумовлює свободу вибору способу життя, місця проживання, отримання інформації, освіти, мови спілкування тощо. Але нерідко свобода підмінюється гаслами класової або національної винятковості. Звідси продовження практики загального контролю за населенням — прописка, праця за символічну плату, надання знанню державної мови статусу нового партквитка.
Люмпени, засліплені класовою або національною ненавистю, — основна опора необільшовизму в усіх його виявах. Ми — російськомовні, як і титульна нація, створили цю державу і пишаємося цим. Разом з великим українським народом тільки й можлива побудова громадянського суспільства. Разом, а не окремо, і у єдиній країні.
Сучасні «націонал-більшовики» розпалюють застарілі образи, вигадують нові, твердять, що українців принизили. Брехня! Це неможливо. Безумовно, народ можна обдурювати, але таке становище не може бути довічним.
Останні події у Львові доводять, що «процес пішов». Тепер абсолютно ясно, що Галичина ніякий не П’ємонт. Але треба пам’ятати, що спочатку б’ють чужаків, а потім заходжуються бити своїх.
Зараз, коли в економіці замиготів поки ще маленький вогник надії, як ніколи потрібна єдність нації. Це питання безболісно можна вирішити шляхом надання офіційного статусу російській мові у регіонах, на підставі обласних референдумів, що покладе край нагнітанню страху і ненависті.
Інакше шлях наш проляже не в Європу, а, як кажуть у відомому слогані, «Азія, Євразія — суцільне неподобство». Євген ТЮПІН, Донецьк
