Маріуполь Донецької області вкрай зросійщене місто. Це саме сюди на «перевиховання» свого часу направляли В’ячеслава Чорновола та багатьох «запеклих» українців після повернення із заслання. На додаток, у нашому місті проживають люди біля 100 різних національностей. Понад 200 років тому Катерина II виселила до Приазов’я греків із Криму. Росіяни, представники інших народів приїздили на «ударне комсомольське будівництво» та й просто залишалися у теплих краях після Другої світової війни. Дуже добре, що всі ці люди живуть у мирі та злагоді, але не чути української — розмовляють вони поміж себе виключно російською мовою.
Після створення незалежної України, на хвилі національного піднесення у місті виникли Рух, «Просвіта», інші українські організації. За 12 років «Просвіта» відкрила україномовні сторінки у двох міських газетах. На жаль, зараз ті організації знаходяться на напівлегальному становищі, ніяк не підтримуються місцевою владою, їх діяльність недостатньо висвітлюється в ЗМІ, а отже маловідома маріупольцям. Півтора року тому в Маріуполі за сприяння голови Донецького обласного відділу Союзу українок Людмили Огневої був створений міський осередок СУ. З самого початку ми поставили собі за мету працювати не замкнено, у вузькому колі українців, а йти до людей, не розрізняючи їх за національностями, та знайомити всіх із українськими традиціями, діячами українства й, головне, залучати до спілкування державною мовою. Як засіб ефективного впливу на громаду вирішили частіше друкувати статті про свої заходи в пресі, насамперед місцевій. Сьогодні про діяльність Маріупольського СУ пишуть газети «Приазовський робочий» (тираж 70 тис. примірників), «Іллічівець» (тираж 80 тис.), «Азовський машинобудівник» (тираж 26 тис.), «Азовсталець» (21 тис.). Треба зазначити, що два останні видання взагалі не обмежують кількість україномовних статей, аби матеріал був цікавим, «свіженьким». Показово, що все більше просвітян і простих людей різноманітних професій, національностей, партійної приналежності виявляють бажання висловлювати свої думки саме українською мовою. Друкують статті голови Маріупольського СУ й всеукраїнські тижневики «Слово Просвіти», «Українське слово».
Головною принадою нашого осередку СУ є колекція рушників, доріжок, великодніх та різдвяних серветок народної майстрині з вишивки Ярослави Магарук. Незважаючи на поважні літа й поганий стан здоров’я, пані Магарук охоче проводить виставки своїх робіт по школах, в інституті, музичному училищі, міському драматичному театрі. За півтора року відбулося майже 20 виставок. Вишивальницю запрошують до себе заклади різного спрямування, з цікавістю слухають її розповіді про кожну роботу окремо та водночас знайомляться з традиціями вишивання в Україні взагалі, бо пані Ярослава має енциклопедичні знання у своїй галузі. Крім того пані Магарук, уродженка Івано-Франківщини, належить до небагатьох жителів Маріуполя, котрі завжди та скрізь розмовляють виключно рідною мовою. З нею спілкуються українською і міський голова пан Хотлубей, і безліч інших шанувальників таланту вишивальниці.
Завдяки публікаціям у газетах, про СУ дізналися працівники маріупольського Будинку вчителя та запросили до співпраці. Під дахом гостинних господарів ми створили клуб «Українська світлиця» і маємо чудову можливість запрошувати на свої заходи всіх учителів міста, а міське Управління освіти активізувало діяльність вчительства у цілому. Наша активістка Зінаїда Савчук — колишня вчителька української мови — пише оригінальні доповіді про видатних діячів українства, прикрашає їх грою на фортепіано, українськими піснями, які виконує разом із Надією Журбою. Їхні літературно-мистецькі вечори привертають увагу як учнів у школах, так і вчителів у Будинку вчителя. З великим успіхом пройшли свята «Петербурзька юність Т. Шевченка», «Шевченко — геній України», «Видатні гетьмани козацтва», «Іван Мазепа».
Для лекцій ми запрошуємо знавців із різних питань. Так, Людмила Огнева з Донецька, котра п’ять років досліджує життя й творчість Алли Горської, у листопаді 2003 року провела вечір пам’яті видатної художниці. На День злуки — 22 січня 2004 року — патріотичну доповідь зробив Григорій Лебей — учитель історії, який за власною ініціативою викладає свій предмет українською мовою.
До 190-річчя Тараса Шевченка краєзнавець Аркадій Проценко розповідав про власні дослідження: «Чим пов’язаний Шевченко з Приазов’ям?» та «Чи малював Т. Шевченко посмертний портрет О. Пушкіна?» Маріупольський дослідник переконливо доводить, що безіменний посмертний портрет Пушкіна, який зберігається в музеї Тараса Шевченка у Києві, належить олівцю кріпака Шевченка.
Найактивнішу участь брали маріупольські «Просвіта» та Союз українок у проведенні заходів до 190- річчя Тараса Шевченка. Голова «Просвіти» Анатолій Мороз разом із мером міста Юрієм Хотлубеєм поклали квіти до підніжжя пам’ятника українському Генію разом з освітянами Маріуполя, були присутні на урочистих заходах, які проводили всі районні будинки культури. Приємно, що під час цих свят лунала українська мова та лились українські пісні. Завдяки безкорисній допомозі письменника з Одеси Олекси Різниченка, бізнесмена з Києва Василя Вареника і члена нашого Союзу Катерини Малишевської Маріупольський СУ мав можливість нагороджувати українськими книжками учасників конкурсу читців серед учнів та вчителів міста.
Разом із газетою «Іллічівець» наш осередок СУ оголосив конкурс «Моє серце тобі, Тарасе». Попри песимістичні прогнози, на нього відгукнулись люди різного віку, багато ліцеїстів надіслали вірші. Урочисто всім без винятку вручали мовознавчі досліди Олекси Різниченка «Спадщина тисячоліть» та українські літературні журнали. Учасники конкурсу одностайно підписали прохання до редакції «Іллічівця» збільшити обсяг україномовної сторінки у газеті. Крок за кроком українство нарощує свій вплив на громаду Маріуполя.
