Поза сумнівом, є якісь елементи випадковості в тому, що 1 грудня 1991 року я тримав драбину, коли В.І. Лисицький встановлював жовто-блакитний прапор України на Постпредстві нашої держави в Москві. Цього дня на Батьківщині відбувся референдум щодо незалежності. Свідомі українці зібралися на імпровізований мітинг біля Постпредства (нині — Посольство України в РФ). Галицькі хлопці, які мурували дачі в Підмосков’ї «новим росіянам», прийшли з національним прапором, але вагалися, чи можна вже встановити його на офіційному рівні. Володимира Крижанівського в цей час запросили до МЗС РФ, то я й зайшов до кабінету заступника керівника Постпредства В. Лисицького із пропозицією мітингуючих. Треба віддати належне цій мужній, на моє переконання, людині. Бо Віктор Іванович, не вагаючись, пристав на цю ідею. Драбину ми несли вдвох, а прапора над входом установив пан Лисицький — офіційна особа, хоча це був лише полудень і результати референдуму в Українi були ще невідомі.
Виходячи з наведеного, є сподівання, що урядовий сектор КМУ здатен на рішучі кроки в команді Віктора Ющенка. Треба лишень молити Бога, щоб старе павутиння апарату Кабміну не загальмувало кроки реформ. Кількість держслужбовців скоротити неважко, важко зберегти інтелектуалів. Бо правдами й неправдами новопризначені керівники міністерств намагаються позбавитися від «незручних» для них особисто людей. Потрібні приклади? Як кажуть одесити, «их есть у меня...».
Мав також щасливу нагоду особисто спілкуватися із професором Іллінойського університету Джеймсом Мейсом. Доля звела нас (прикро, що ненадовго) в університеті «Києво-Могилянська академія», де я (теж, на жаль, недовго) був префектом цього славетного навчального закладу. Здебільшого ми обговорювали проблеми вивчення документів, що засвідчували страхіття голодомору-33 в Україні. У професора Мейса на той час були грунтовні праці на цю тему. Я ж фактично був лише початківцем на цій ниві, хоча ми й ровесники.
Пригадую також, коли Джеймс у нас удома під час товариської вечері висловив припущення, яке полягає в тому, що Україна потерпає від занадто щільного інтелектуального потенціалу. Я перепитав, чи це, бува, не дотепний жарт? Однак професор уже тоді досконало володів українською мовою і підтвердив свою тезу. Пояснюючи це тим, що протистояння особистостей не дає змоги висунутися справжнім лідерам. Доки інтелектуали змагаються між собою, на поверхню спливають нікчеми і — керують нами...
А вже від себе скажу: ті, хто вліз через вікно у владу, не допустять крізь двері розумніших за себе.
З повагою Анатолій ШАБЛІЙ, Київ
