Я чекав реакції на свою статтю: «Нова влада: Кучма 3», опубліковану в «Дні» №105. Олесь Андрійчук із Карлового університету (Прага) відповів мені матеріалом «Від максималізму очікувань — до максималізму дій» («День», №112). Пан Андрійчук зводить усю складність і драматизм до того, що відбувається зараз в Україні, до «юнацького максималізму» — мого і таких, як я, критиків влади з позицій Майдану. Але ситуація набагато складніша.
Революція завжди приводить не до зміни вивісок, а до глибинних кадрових змін, коли до органів влади приходить багато людей, не пов’язаних із попереднім режимом. А що ми бачимо? У владі, що називає себе новою, практично немає людей, які б належали до «іншої України», тієї, що належала до іншого політичного та духовного світу країни. Ми бачимо, що одна фракція правлячого режиму відтіснила від влади іншу його фракцію, використавши народ як статиста.
Пан Андрійчук пише: «Чекати, що з моменту інавгурації «світ перевернеться», і вся машина державного управління почне функціонувати за форматами та баченням естетів-культурологів, наївно». Не знаю, де він знайшов подібних «естетів-культурологів», але на Майдані збиралися люди головним чином тверезі й які розуміли, що завтра на їхні голови не посиплеться «манна небесна». Знали, що буде важко, але вірили, що нова влада буде, хоч і не ідеальною, але чесною, духом і мисленням відмінною від попередньої. А інакше навіщо було міняти «шило на мило»? Чесної влади щось не видно, обіцянки тим, хто ризикував дуже багато чим, вийшовши на Майдан, забуті. Мільйони людей починають розуміти, що з ними вчинили підло та ганебно.
Рейтинг НС «Наша Україна» останнім часом помітно впав. Це — надзвичайно тривожний симптом. Люди на Майдані не вимагали від цієї влади нічого надприродного, лише елементарної вірності тим позиціям, які вийшов захищати Майдан і з якими Ющенко, Тимошенко, Порошенко, Томенко, Зінченко демонстрували свою солідарність. Замість цього нова влада взялася гарячково реалізувати програму... Януковича. На Майдані ніхто не вимагав підвищення статусу російської мови в Україні. Цього вимагали прихильники Януковича. Ніхто не вимагав подвійного громадянства з Росією. Це побажання прихильників Януковича. Ніхто на Майдані не хотів ніякого ЄЕП. Тепер пан Порошенко не покладаючи рук і «під патронатом» Президента готується до реалізації цих фундаментальних положень програми Януковича. Може, правим був Віктор Федорович, коли сказав про нинішню владу: «Так вони ж мою програму виконують»?
Якби Ющенко, Тимошенко і К о виступили б з такими лозунгами на Майдані, то 80% присутніх повернулися б до них спинами й розійшлися б по домівках, справедливо зазначивши, що, власне, принципової різниці між ними та Януковичем немає. Люди розчаровані не тим, що їм не влаштували за 100 днів «молочні ріки в кисільних берегах», а тим, що з ними вчинили віроломно. Віроломно — це коли роблять прямо протилежне тому, що обіцяли. Якби ще знати, яка нова оригінальна ідея прийде найближчим часом у голови наших вождів. Уже дуже їх піруети й кидки з поворотом на 180 градусів нервують публіку.
О. Андрійчук пише: «Складається враження, що українці наївно, по-дитячому інвестували в ідею помаранчевої революції всі свої мрії, а побачивши, що складається не так, як того хотілося б, починають «розбивати дзеркало».
Але ж ні, не такі дурні ці люди, і не треба вживати безособове дієслово «складається», ми те знаємо, хто це все «складає», ми знаємо їхні імена. І складають не просто так, як хотілося б, а абсолютно по іншому, навпаки. Люди готові були б пробачити помилки та невдачі, а не цинічну зраду. Навіщо тоді все це було потрібне: Майдан, помаранчева революція? Навіщо треба було влаштовувати комедію з переодяганням? Влади хотілося? Щоб її собі в Кучми забрати, а народ, який повірив особам, що іменують себе «елітою», був потрібен виключно для масовки. Його використали як таран для пробиття стін, для знищення політичних конкурентів, а тепер за непотрібністю відправили на звалище. Адже ті, хто стояв на сцені Майдану, самі підняли моральну планку гранично високо, щиро, як тоді здавалося, звертаючись до моральних цінностей. Сьогодні вони не в змозі цієї планки досягти. Майдан сприймав Ющенка та його однодумців саме як моральну альтернативу кучмізму. Моральної альтернативи не вийшло, і це — найбільше розчарування.
Можливо, пан Андрійчук не помітив відродження «багатовекторності» в зовнішній політиці, дивної поведінки влади, яка претендує на патріотизм, у питанні історичної справедливості до учасників національно-визвольного руху, дивні кроки прокурорської влади, яка нібито виштовхує чиновних підозрюваних за кордон, після чого їх починають інтенсивно шукати.
Коли йдеться про найглибшу основу корупції — зрощення бізнесу з владою, пан Андрійчук це зло виправдовує тим, що, мовляв, так у нас історично склалося — «формувалося в народі віками», а називає всю цю бридоту вишуканими політологічними словесами — «корпоративна порука», «політичне сприяння». Ну, звичайно, це за Кучми було недобре, а нині революційно «облагородилося». До речі, вирішуються ці проблеми не так складно, як здається нашому празькому опоненту: елементарно підписується указ про відставку тих, хто бажає бути бізнесменом у владі. Якщо, звичайно, влада дійсно хоче очищуватися від корупції, а не влаштовує черговий спектакль. Якщо бізнес і влада не будуть розділеними (що клятвено обіцяв кандидат у президенти України Віктор Ющенко), то нинішній режим піде тією ж дорогою, що й режим Кучми. Країну знову буде віддано на розтерзання олігархам, тільки тепер уже «помаранчевим».
Пану Андрійчуку політика нинішньої влади дуже подобається. Він переконаний, що вона щодуху жене український локомотив у Європу. І робить усе дуже правильно. Процитую: «Ми ж, стежачи за виступами й логікою міркувань як Президента, так і віце-прем’єра з питань євроінтеграції, навпаки, робимо висновок про належне розуміння ситуації України та її перспектив членства в ЄС». Але не завадило б, хоча б іноді, відстежувати не лише «виступи й логіку міркувань» наших лідерів, але й логіку їхніх практичних кроків. Уже дуже ці дві логіки суперечать одна одній. Ось не так давно Віктор Ющенко в розмові з президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим розказав, що Україна не проти наднаціональних органів ЄЕП.
Пан Андрійчук також нас повідомляє, що громадянське суспільство — це суспільство можливостей, а не суспільство благоденства! «Ми отримали шанс на вільний розвиток, а не перемогу в лотереї, тому зміни та реформи повинні робити самі, не чекаючи вирішення всіх питань державою».
Неперевершено тонка думка, і справедлива. Завтра ж піду й особисто проведу реформу в РНБОУ замість пана Порошенка, потім реформую наші Збройні Сили замість пана Гриценка, а потім у Верховній Раді прийму десятків зо два законів, не чекаючи вирішення питань депутатами й особисто паном Литвином. А якщо ще й Олесь Андрійчук повернеться в рідні пенати, то ми з ним удвох, не чекаючи держави, гори перевернемо...
