До чого призводить бездержавне існування
(Відгук на статтю Ігоря КАГАНЦЯ «Перезаснування держави», «День» №153, середа, 12 вересня 2007)
В основі міркувань автора лежить впевненість у тому, що правляча верхівка у нас погана, корумпована, злочинна, брехлива але наші люди добрі, розумні, чесні, порядні, їм лише бракує суспільних інструментів для того, щоб взяти владу під контроль, змусити її діяти в інтересах народу в рамках закону чесно, справедливо, відповідально. Але жоден закон не буде діяти, поки в суспільстві переважають люди, які готові брати і давати гроші за право порушення цього закону. І нема сумніву, що до Установчих зборів будуть обрані такі самі люди, як і теперішні депутати Верховної Ради. Якщо люди на виборах віддають голоси явним шахраям, а в ліпшому випадку демагогам, то порядні і розумні люди не мають жодних шансів, вони просто лишаються невідомими широкому загалу. І навіть якщо вони попри все потрапляють у владні структури, то оточення грубими насильницькими методами ламає їх і змушує діяти за прийнятими вгорі правилами. Все це — данина нашому минулому, минулому бездержавного існування. Поки в суспільстві не сформується національна еліта, яка висуне зі свого середовища моральні авторитети, сподіватися на швидкі зміни в суспільстві марно. Цей процес може бути довшим і коротшим, усе залежатиме від того, які думки будуть мати підтримку і поширення в суспільстві — тверезі чи утопічні.
Книжкова феєрія
(Відгук на статтю Надії ТИСЯЧНОЇ «Книгоманія...», «День» №154, четвер, 13 вересня 2007)
Читаєш про форум, і тепліє на серці, яке сповнюється гордістю за українську книжку. Тепер лишаються дрібниці: знайти в столиці місце, де її продають ближче, ніж за двадцять—тридцять кілометрів від дому, та гроші, оскільки дві—три пересічні книжки, це до 20% пенсії. А в iнтернет українська книжка прийде «по наших вже кістках», як писав класик. Але то вже зовсім інша історія...
Нове — забуте старе
(Відгук на статтю Анатолія ГАЛЬЧИНСЬКОГО «Повернення до К. Маркса?!», «День» №150, п'ятниця, 7 вересня 2007)
«Відвоювати» Маркса у «марксистів», Леніна — у «ленінців» і навіть Кучму у «кучмістів» — невдячне, все ж таки, заняття...
Всілякого роду «реалізаторів» за всіх часів було досить. І вони завжди користувалися лише неясністю, неконкретністю, абстрактністю притаманною саме цим «вченням». Коли все лише «загалом», коли тлумачити щось можна й по-різному, чому б і не спробувати витлумачити все це на якийсь перекручений людиноненависницький манер? Німеччина, наприклад, марксизм пережила в думці, Франція — в почуттях. А нам обов'язково чогось потрібно було все це втілювати в життя. Загалом, що з цього вийшло — всі вже давно знають. І зовсім не бажають знову його повторення...
