РЕЗОНАНС

Політичне хамелеонство

(Відгук на статтю Віктора НЕБОЖЕНКА «Зараз найголовніше — звільнити «шахівницю» від зайвих фігур», «День» №59, четвер, 5 квітня 2007)

Я погоджуюся з думками автора. Імперативний мандат — нагальна необхідність для нинішнього українського політикуму, коли політичне хамелеонство стає епідемією та розбиває віру людей у моральність депутатів, перетворює колективний орган влади в позбавлений совісті люд. Дострокові вибори — єдиний вихід із кризи, свідомо створеною «антикризовою» коаліцією в надії, що Президент слабкий і не піде на рішучі кроки. Шляхом переговорів коаліція дискредитувала себе, оскільки втратила віру в свою спроможність дотримуватись домовленостей. Вона демонструє своє чергове хамелеонство, коли, звинувачуючи опозицію, вдається до подібних їй дій. Так вона демонструє своє прагнення до «національної єдності». Дай Боже, Україні здолати кризу без насильства та крові!

У пошуках компромiсу

(Відгук на статтю Тетяни МОСЕНЦЕВОЇ «Володимир СЕМИНОЖЕНКО: «Сьогодні важливим є не політичний компроміс сам по собі, а його якість», «День» №48, середа, 21 березня 2007)

Чомусь автори аналізів суспільних проблем і рецептів національного одужання не торкаються внутрішньо-психологічних питань великого прошарку українського населення. Існує не висловлене поняття «ми», що об’єднує нащадків північного терору на наше самобуття. А поняття «ви» — його союзники, яких, завдяки зусиллям Майдану визнає весь світ, як легітимний уряд, що хоче звести нанівець всі національні культурні досягнення минулого.

Для того, щоб розвіяти такі підозріння в народі, Уряд не зробив нічого.

Навпаки, бюджет 2007 р. не передбачає підтримку української діаспори в Росії та Азії, а символізує лише байдужість до розвитку українського мистецтва та відхилення визнати УПА та ОУН визвольним рухом. Це і є те саме насіння в душах українського народу, яке породжує біль і недовіру до будь-якої влади, яка бажає співпрацювати з північним сусідом.

Безперечно, успішній державі потрібно підтримувати міжнародні зв’язки, але це буде, можливо, лише після національного референдуму. Так само несприятливі для стабільності України заяви про надання права чужій мові замість української. Адже народ пам’ятає, що його мова мусила штучно поступатись чужій i через це вона тепер на своїй землі «гірша від невістки».

Україна вмирає, а лікарі боліють

(Відгук на статтю Василя БАЗІВА «Демократія, несумісна з прогресом», «День» №49, четвер, 22 березня 2007)

В. Базів вірно ставить діагноз: в Україні запущений механізм національного самогубства. Однак методи «лікування» виглядають у нього все-таки заслабкими: знову якісь рятівні референдуми й перевибори. А якщо запитати: «Кого переобирати?» — Той, хто поки не при владі, пристрасно хоче лише нею володіти, тільки й усього. Ну а той, хто вже зараз при владі, панічно боїться її втратити. А хіба можна створити щось розумне на кар’єризмі й страху?

У критичні моменти будь-якій країні (як і всякій людині) потрібні не якісь рятувальні «пластири» чи «пігулки», а завжди тільки осмислення свого місця в світі й суспільстві, тобто освіченості. Саме елементарної освіченості на всіх рівнях нам нині катастрофічно бракує. Вдумаємося тільки: якщо ми Мазепу, який помер близько 300 років тому, не розуміємо досі, то як же ми можемо зрозуміти нині Махно й Петлюру, і, тим більше, Шухевича? І скільки ж ще років повинно минути, скільки поколінь змінитися, щоб ми їх, нарешті, зрозуміли?..

Нічого життєздатного й міцного не утвориться, не збудується ніколи штучно й саме собою. Будь-яка країна, подібно людині, особистості, повинна, для початку, все-таки народитися — звичайним шляхом, природним, розумним. І, звичайно ж, осмисленим! Демократія — усього лише «акушерка» такого оновлення життя на Землі. Вона, звичайно, сумісна з прогресом, але тільки коли діє розумно та вміло.

Байдужих вже просто не лишилось...

(Відгук на статтю Тараса СТЕЦЬКIВА: «Розпуск парламенту можливий тільки в тому випадку, коли це буде вигідно регіоналам», «День» №44, четвер, 15 березня 2007)

Не поділяючи позицій розчарованих, я, однак, вважаю непоганою ідеєю підтримувати жевріючий вогник свідомого громадянства та певної національної ідентичності після помаранчевої революції маршем справедливості, щоб спонукати до адекватних виступів на мікрорівні. В принципі — це ширший формат контексту акції «Не будь байдужим!» — Проект — не як проект, а як ідея самооборони зрозумілий, тільки б не заговорили її, чекаючи більшої політдоцільності. Більше вже просто неможливо...

На вiрному шляху

З великим зацікавленням упродовж тривалого часу читаю газету «День». Видання завжди відрізняється оперативною подачею актуальних проблем як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Блискавична реакція на події міжнародного життя, а також особлива увага до таких нагальних питань як європейська та євроатлантична інтеграція України ставлять «День» в ранг провідних патріотичних інформаційних джерел. Стабільна послідовна політика газети у висвітленні цієї тематики підтверджує важливу роль видання у нелегкій, але так нині потрібній справі щодо чесного, відкритого та об’єктивного інформування громадськості.

У свята Христового Воскресіння щиро бажаю газеті та її працівникам щастя, здоров’я та натхнення!

Як живеться росіянам?

Хто підтримує антиукраїнську діяльність Ю. Лужкова, РПЦ та, так званих проросійських сил (фактично, вони є антиросійськими)? — Цю проблему добре висвітлив у журналі «Москва» № 3 за 2006 р. Євген Морозов в статті «Грузинский вопрос». Він пише: «Олигархам, чиновничеству России выгодны межнациональные склоки, чтобы отвлечь внимание от их антинародной и антигосударственной деятельности».

В цьому ж журналі також є підтвердження катастрофічного становища «русского народа». В своїй статті «Катастрофа» Олександр Базанов пише: «Зачем в наши дни тратить силы на воспитание детей, если русскому народу все равно не жить, если он окончательно спился (в Москве с помощью лжепатриота Ю. Лужкова, который переключает ненависть на украинцев) и обамерканился, если он позволяет творить над собой любое насилие и только рад ему».

На жаль, доволі критичні статті про Росію друкуються в багатьох російських журналах, але вони невідомі в Україні, що дозволяє створювати міфи про ситуацію в Росії.