У пам'ять про Джеймса Мейса
Дякую за публікацію звернення до нас Наталі Дзюбенко-Мейс (стаття «Політичний шабаш на кістках», «День», № 13, п'ятниця, 26 січня 2007р.). Нам всім необхідно захистити Джеймса Мейса, його справу, його книгу про Голодомор від нападів, наклепів, образ депутатів-комуністів, з якими виступив Цибенко, — тим більше, що це відбулося у нашій Верховній Раді. Підтримую звернення до суду з цього приводу.
Хочу звернутися до комітету Верховної Ради з питання етики — нехай депутати дадуть оцінку виступу-наклепу депутата Цибенка. Захистити справу Дж. Мейса — означає захистити нашу історію, нас самих, наше майбутнє.
Низький уклін пані Наталі Дзюбенко-Мейс за її мужність.
Мене підтримують моя сестра Вікторія і мої друзі.
P. S. Дякую «Дню» за статті І. Лосєва, В. Панченка, Ю. Щербака, О.Пахльовської, І. Дзюби, І. Сюндюкова. Бажаю успіхів. Читаю «Україна Incognita» і насолоджуюсь!
Побільше уяви
Уява обов'язково повинна бути у владних структур. Інакше вони можуть просто загрузнути в численних конфліктах і з'ясуваннях. Недаремно одне з гасел студентської революції у Франції в травні 1968р. було: «Вся влада — уяві!». Ось один із прикладів ефективної нині діяльності влади, що має уяву. У Венесуелі уряд дуже просто вирішив проблему зі сміттєвими завалами в країні. Сміття тут обмінюють... на продовольство. Більше всього продуктів можна отримати за брухт, менше всього — за пластикові пляшки. Тим самим швидко розв'язувалися відразу дві проблеми: менше стало в країні голодних, нероб, озлоблених людей і, звичайно ж, набагато чистіше стало на вулицях.
P. S. Тим часом вирішується ще одна, третя, повсякчасна проблема влади — самозбереження...
Самураї чи пірати?
Три джентльмени вирушили ловити рибу. Сіли. За годину перший каже: «Тут буде улов». Ще за годину другий каже: «Ні, риби тут немає». Третій: «Джентльмени, припиніть ваші нескінченні суперечки».
25 січня 2003 року «День» надрукував матеріал Євгена Шульги, історика з Новомосковська Дніпропетровської області. Надрукував абсолютно у вказаному вище англійському дусі, бо статтею «Самураї в степах України» автор полемізував з моєю роботою «Карибські «козаки» і дніпровські «флібустьєри», опублікованою майже на рік раніше (13.04.02).
Підтримуючи високі стандарти британського джентльменства, хочу (через чотири роки) зазначити: говорячи про «самураїв у степах України», мій тезко навіть не уявляв тоді, наскільки він мав рацію.
27 січня цього року в «Дзеркалі тижня» професор Львівського національного університету Ярослав Грицак авторитетно вказав: «Прикордонні воїни, якими були козаки, не є чисто українським явищем. Цей тип зустрічаємо всюди — від хрестоносців до самураїв. Однак, ОКРІМ САМУРАЇВ, цей тип не став уособленням самої країни». Так що порівняння самураїв із козаками є не просто плодом довільної уяви, але майже канон, бо не Зарудному чи Шульзі, а шанованому професорові Грицаку видавництво Blackwell's, що взялося за реалізацію проекту великої серії «Історія Європи», в якій передбачається представити кожну країну, замовило «Історію України».
Я вже майже змирився з тим, що Європі буде представлено «дніпровських самураїв», а не «дніпровських флібустьєрів», але несподівано дістав підтримку від правлячої партії. У тому ж числі «Дзеркала тижня» лідер парламентської фракції ПР Раїса Богатирьова в блискучій статті «Національний прагматизм, чи Есе про майбутнє України» вказує зовсім не на самураїв, а якраз на піратів. Останні визначаються як міфологічна складова успішного британського націоналізму, і тому авторка пропонує використати передовий англійський досвід: «…Треба закріпити своє місце в історії й у свідомості планети. Якщо знадобиться, то цілеспрямовано створити свій національний історичний міф (…) Подивіться — будь-яка нація не соромиться перетворювати на свою гордість досить спірні моменти історії. Чи то БРИТАНСЬКЕ ПІРАТСТВО, чи французький імперіалізм».
…Року так 2012 «День» цілком може опублікувати репліку в стилі: «Джентльмени, припиніть ваші нескінченні суперечки». Але не раніше!
