Резонанс

Мистецтво виплекати журналіста

Повністю підтримую журналісток Катерину Гречановську та Олену Македонську, які пов'язують кадровий голод українського телебачення передусім з недосконалою системою журналістської освіти. Кількісно ми нібито й на висоті — аж близько сорока вищих навчальних закладів пропонують журналістську освіту, але питання в тому — чи якісно? Перевага теоретичної складової у навчанні, технічна бідність навчальних студій, подекуди творча імпотенція викладачів, що не мають жодного стосунку до журналістики, але викладають її теорію, маргінальне існування мас-медіа стосовно профільних закладів освіти, їхня недовіра й нехтування студентством журналістських закладів — ось далеко не вичерпний ряд чинників «голоду». Саме на відірваності й небажанні консолідації зусиль мас-медіа з журналістськими ВНЗ хотілося б зупинитися окремо.

Дедалі частіше редактори медіа-каналів відмовляються від студентів-практикантів, в іншому випадку — просто ігнорують. Ну, набридли їм шеренги амбітних невігласів, що докучають недолугими запитаннями й постійно плутаються під ногами. А невігласів — не через те, що не можуть або не хочуть, а через те, що не мають досвіду, не знають, як і що. Бо університет, може, й хотів, але не зміг навчити, знову ж таки через вищезазначені причини. Деякі скептично посміхнуться: хіба ж може університет зліпити хорошого журналіста? От щодо хорошого — не знаю, це вже справа совісті студента, а журналіста — може, адже журналіст — не письменник, не піїт, журналіст — безсторонній спостерігач, що «фотографує» зовнішню й внутрішню картинку людини, події, ситуації, аби потім у зрозумілій і доступній формі презентувати її глядачеві, читачеві чи слухачеві. Університет же мусить навчити вдало й майстерно «фотографувати».

Слава Богу, українські школи журналістики усвідомлюють необхідність кардинальних реформ, тож запрошують досвідчених і професіональних «фотографів» з-за кордону, лідируючі західні школи журналістики, що діляться досвідом, дають майстер-класи, читають лекції, виділяють гранти на закупівлю нового обладнання, організовують стажування студентів і викладачів за кордоном. Їхній професіоналізм, досвід, матеріальна підтримка, без сумніву, принесуть пристойний урожай — професійні журналістські кадри, що в умовах чесної конкуренції змінюватимуть медіа-простір. Але, певно, чекати прийдеться ще не один рік, ще не одне покоління студентів-журналістів зубритиме визначення «свобода преси», а не вправлятиметься в написанні репортажу чи вчитиметься монтувати сюжети...

Енергетика майбутнього

Наприклад, в Америці збудували вже вісімнадцять термоцентрів, де спалюють сміття, кожен з яких дає енергетику, якою можна забезпечити вісім мільйонів квадратних житлових метрів. Такий згарювач сміття коштує приблизно три мільйони доларів. І хоча здобуток самої енергетики від нього економічно себе не виправдовує, одначе є побічні залишки, які незабаром зрівняються зі встановленими цінами на газ чи нафту.

Америка вже понад тридцять років не шукає на своїх теренах родовищ палива. Однак американські бензинові фірми й автомобільні заводи скуповують всі винаходи і патенти альтернативної енергії, як і витрачають «грубі» біліони доларів на нанотехнологію. А поза межами України працює сто тисяч її громадян-технологів у цій галузі.

«Нації можна тільки поспівчувати»

Із цікавістю дивився прямий ефір «Загальнонаціонального круглого столу». Добра ідея «cтолу» виконана незграбно, але з пафосом, на який здатні працівники Секретаріату, та й сам Президент. І все! Я не буду торкатися пунктів підсумкового документа, який чомусь назвали «універсалом». Проте це зрозуміло: Ющенку не дають спокою лаври Петлюри. Цікаве інше: після Меморандуму з Януковичем, який дав йому голоси для уряду Єханурова, прихильники Ющенка довго не могли йому пробачити цього. Що буде далі? Адже в суботу, не закінчивши роботу над підсумковим документом «cтолу», Ющенко був уже в такому нокдауні, що навіть відмінив своє традиційне суботнє радіозвернення до нації. І це лідер нації?! Безвільна людина, якій можна лише поспівчувати. Як і його нації.