Матінка земля... У кожного з нас вона своя. Земля родить хліб, але земля ще й народжує таланти. Щаслива земля народжує щасливих, обдарованих людей. Квітне Вінниччина талантами. А талант — від Бога. Значить, від неба і рідної землі, від рідної мови й від рідної пісні.
Зеленим раєм, перлиною Поділля називають споконвіку Вінниччину. Тут минули дитячі роки М. Грушевського, видатного історика, першого президента УНР. Із Вінниччиною пов’язані імена російського фельдмаршала Суворова, декабриста Пестеля, композиторів Чайковського та Леонтовича. На щедрій подільській землі народилися відомі письменники М. Коцюбинський, С. Руданський, М. Стельмах, М. Трублаїні, В. Стус та багато інших.
Наше чарівне Поділля... Воно прекрасне в будь-яку пору року, і той, хто хоч раз побуває тут, назавжди збереже в серці чарівні краєвиди, щедро обдаровані природою.
Дністер, що розділяє Україну й Молдову; Буг, Снивода, десятки інших річечок, що живляться холодною джерельною водою, з давніх-давен манять до своїх берегів, ваблять привітними зеленими долами й затишними видолинками — звідси (існує версія) пішла назва «Поділля». А ще вона — давня земля хліборобів, ремісників і поетів — була відома світові з сивої давнини. У часи Галицько-Волинського князівства її називали «Пониззя». Згодом і за цією версією наш край набув назви «Поділля».
Сам Всевишній щедро обдарував наш край, а повноводий Південний Буг було названо Богом. І така земля не могла не дати величезної когорти сучасних митців слова, таких як Євген Гуцало, Тетяна Янковенко, Володимир Забаштанський, Степан Литвин, Микола Луків, Володимир Глова, Ганна Чубач, Валентина Сторожук, Володимир Рабенчук, Петро Головатюк, Світлана Травнева, Василь Твердохліб, Володимир Джеджула, Наталя Струтинська, Іван Кірімов, Михайло Антонюк, Анатолій Бортняк, Ніна Гнатюк, Анатолій Звірик, Анатолій Загрійчук, Богдан Глова, Володимир Горлей, Іван Залокоцький і багато інших. Тому Михайло Каменюк із Могилева-Подільського влучно заявив у повний голос:
Моє Поділля, стежко руса
Від Богоокої ріки, —
Від Коцюбинського
до Стуса
Стоять у слові земляки...
Ми, учителі-словесники, проводячи уроки літератури рідного краю, відкриваємо учням творчість талановитих митців слова, якими багата Вінниччина, зокрема Жмеринський район. Виховуємо й розвиваємо почуття любові й шани до рідної мови, до людей, народних оберегів; пробуджуємо творчу уяву, природні обдарування, а головне — людську совість у юних серцях.
Про таку юнь хочеться думати, допомагати їм. Вони гідні поваги, бо самі вміють поважати, самовдосконалюватися і працювати, працювати, працювати... Переконана: обдарованість — 99 відсотків поту праці й лише один відсоток таланту. Дивую учнів, адже ніщо так не стимулює роботу мозку, як цікаве та незвичайне. Спонукаю їх до написання поезій, гарних творів... Тільки вкладаючи працю, промінчик своєї душі, особистий приклад, учні показуватимуть високі літературно-мовні знання на конкурсах, шкільних, районних та обласних олімпіадах.
Щиро вірю в інтелект дитини, патріотично настроєної, вихованої до самопожертви в ім’я України. За багато років педагогічної роботи в школі переконалася, що держава без інтелекту — незасіяне поле. У нас воно ж квітує ромашками, маками, дзвінкими голосами дітей. Вірю, що надходить час, коли ми нарешті перестаємо відчувати себе сором’язливою гостею на власній землі. На моїй шкільній ниві було багато обдарованих дітей, переможців олімпіад, конкурсів. Це Кучер Наталя, Кушнір Олена, Вавіленкова Анастасія, Лучко Катерина, Марчук Богдана — і нарешті Буйлук Юлія з Кацмазівської школи Жмеринського району. Усі вони були і є тією духовною скарбницею, у якій радість і щем у душі та на серці. І найголовніше — не перестаю вірити, що всі обдаровані діти стануть насамперед хорошими, щедрими, добрими, щирими й духовно багатими людьми.
Напередодні Міжнародного дня рідної мови, 21 лютого, в усі куточки країни шлю всім свої щирі вітання, бо знаю, що рідне слово кожному наймиліше. Тільки мовою свого народу людина несе по життю неповторну індивідуальність, рівень культури, моральності й духовності.
Усе в житті починається з людини, а людина — із любові до рідної мови, землі, на якій вона народилася, до природи та людей, які її оточують.
Кожен несе у житті свій хрест:
І той, хто зберіг, і той,
хто втратив честь,
І той, хто лукавив, і хто
правду казав,
І той, хто сидів, і хто доноси писав,
І той, хто молився, і той, хто вбивав,
І той, хто трудився, і той,
хто все крав,
І той, хто в житті сам
висот досягав,
І той, хто за гроші усе купував,
І той, хто від роду свого відвернувсь,
І той, хто здалеку
в свій край повернувсь...
