На початку 2007 року «День» опублікував підсумки всеукраїнського конкурсу, завданням якого було відзначити людей, які зробили щось істотне для суспільства. До чого це я? Як було б чудово, якби конкурсна комісія звернула увагу на одну людину — Андрія Вікторовича Пономарьова. Порівняно недавно він очолює ВАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат». На час призначення був одним з наймолодших директорів. Нелегко йому доводилося. Всім відомо, які перипетії вирували навколо підприємств гірничо-металургійної галузі...
Докучаєвськ (35 кілометрів від обласного центру — Донецька) — місто, народжене, по суті, завдяки комбінату. А «ФДК», в свою чергу, завжди вважався підприємством, яке створює міста. Андрій Вікторович прийняв на плечі весь цей тягар відповідальності. Хоча пройшло немало часу і багато підприємств скинуло «зайвий тягар», докучаєвці (їх 25 тисяч) і сьогодні тільки в комбінаті вбачають і теперішнє, і майбутнє міста.
Директор — людина без вихідних. Якщо в суботу або неділю він не в робочому кабінеті або не на одному з кар’єрів (за будь-якої погоди!), значить — у парку, на стадіоні, та де завгодно — з директорським обходом. Від його погляду не втече ні купа сміття, ні зламане дерево... Та чистота і порядок у місті, які приємно дивують гостей, — усе це виключно заслуга підприємства — його керівника і колективу гірників.
Але головне диво міста, та тепер вже й області — зоокуточок. Це треба бачити! Підіймаючи комбінат (були періоди досить важкі), Андрій Вікторович з кількома однодумцями втілював у життя задумане. Все, що вийшло, — вийшло чудово! Тепер це найулюбленіше місце відпочинку городян, а головне — дітей. Чутка про це диво дуже швидко розійшлася в народі землі донецької. Вихідними тут дуже багато приїжджих з інших міст.
Здавалося б, і навіщо це директору серйозного підприємства потрібен був такий «головний біль»? Тепер він ще вникає у всі тонкощі життєзабезпечення оленів, лам, лебедів, папуг, крокодила тощо, думає, де можна дістати інших тварин (головним чином — обміняти).
Звичайно, багато хто захоплюється, дивується, дякує. Певно, є і недоброзичливці — дуже вже масштабна справа. Та до того ж і «резонансною» виявилася. Звичайно, не так усе легко і просто, як може здатися. Але Андрій Пономарьов іде вперед і продовжує свою справу. Причому — для дуже-дуже багатьох. Підкреслюю, його не можна назвати диваком, у якого просто хобі — птахи і звірі. Окрема історія — дім ветеранів праці (це — також цілковито заслуга комбінату). Те, як влаштовані там літні люди, — багато кому, чесно кажучи, і не снилося. А санаторій-профілакторій?.. А база відпочинку на найближчому водосховищі?.. Список можна продовжувати. Що значущіше, що важливіше? Питання риторичне. Але зоокуточок (до речі, він уже переріс масштаби куточка) — це те, що робить маленьке, колись позаштатне, містечко відомим не лише в області.
