Зараз говорити можна майже про все, а писати — багато про що. Але ніхто чомусь не насмілився поставити найкаверзніше запитання нашої дійсності: чи можна в принципі поєднати між собою: 1) проведення масштабних економічних реформ і 2) повний розрив всіх господарських зв'язків і викликаний цим параліч всієї економіки.
Тим часом єдиним відчутним результатом розпаду СРСР є якраз повний розрив багаторічних господарських зв'язків, параліч всієї економіки і повний обвал освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення. Не можна ж всерйоз розраховувати на те, що Україна наповнить Японію своїми «Електронами» та «Славутичами», а швейцарці натовпом понесуть свої вклади в наші банки. Але нинішній курс держави виходить саме з такої перспективи.
Повернімося на дев'ять років назад і пригадаємо вибори 1990 року. Тоді вперше у Верховній Раді УРСР з'явилося декілька десятків депутатів, що утворили Народну Раду на чолі з І. Р. Юхновським. Народна Рада багато разів намагалася внести до порядку денного питання про незалежність, інші питання. Але скільки своїх рішень Народна Рада змогла провести через Верховну Раду до серпня 1991 року? По-моєму, жодного. Чому ж?
Та тому, що Народній Раді протистояв величезний червоний динозавр (або мамонт), так звана група «239». Координатором її був, якщо не помиляюся... Я нічого не плутаю? Саме ця червона маса забезпечувала і контролювала результати будь-якого голосування. Але 24 серпня 1991 р. чомусь всі комуністи проголосували за незалежність, яка буквально за місяць до цього викликала в них люту ненависть. Що ж трапилося?
Пригадаймо той час, 19 серпня. Танки в Москві і подібне. Це зараз путч можна називати оперетковим. Та й, мабуть, і загибель трьох чоловік — в деякому роді випадкова. Але й путч у Петрограді 25 жовтня 1917 року також був оперетковим. Матроси з «Аврори» звели мости, було захоплено Зимовий палац, арештовано міністрів. Жертви були мізерні — 6 чоловік. Тоді ніхто цю подію не сприйняв серйозно. Газети союзників Росії сперечалися, скільки більшовики зможуть втримати владу — 40 днів, два місяці, шість місяців? Виявилося — 70 років. Ось вам і оперета.
Але повернімося до наших баранів, тобто до групи «239». Ситуація в Москві тоді прояснилася до середини дня 21 серпня. Прибалти чомусь «встигли» визначитися зі своєю державністю до цього часу — коли ще грало «Лебедине озеро» і про оперетковість ніхто не говорив. Україна ж оголосила себе незалежною 24 серпня, коли вже було абсолютно ясно, що путч провалився... Ну то хоч зараз визнаймо, що в той час народові України вже ніщо не загрожувало. Зате виникла явна загроза владі української партноменклатури. Очевидно, ЦК КПУ всерйоз побоювався, що «пожежа» з Москви перекинеться на Київ. Ось і було прийнято парадоксальне, але абсолютно правильне рішення — обрубати всі кінці. І саме це й було зроблене.
А те, що комуністи скористалися гаслами Народної Ради — в цьому також немає нічого незвичайного. Адже і 1917 року більшовики то висували гасло «Вся влада Радам», то знімали його — в залежності від обстановки. Кравчук і Гуренко своє завдання виконали зразково. Вони вивели з-під удару своє оточення, врятували партійну касу. Доля ж інших 50-ти мільйонів їх дуже мало цікавила. На практиці вийшло, що «незалежність» означала всього лише спробу зберегти «розвинений соціалізм» хоч би в межах України, якщо в Росії й вийшов збій. Щось подібне мало місце в Африці років тридцять п'ять тому — здається, Південна Родезія в односторонньому порядкові оголосила про незалежність і про вихід зпід британської корони, аби зберегти апартеїд.
Та й, крім того, треба врахувати той чинник, про який побіжно висловився професор О. Мороз: традиційна українська культура — дуже сільська. У той же час сучасна технотронна комп'ютерна західна цивілізація має в своїй основі розвинену міську культуру, яка кристалізувалася й шліфувалася безперервно протягом багатьох сторіч. Приблизно так китайці покривають лаком свої скриньки: десятки шарів накладаються один на одного. Причому процес цей почався ще з часів Абеляра і Р. Бекона. Потім були Данте і Петрарка, потім — Коперник і Браге. А після них — Кеплер, Галілей, Ньютон та інші . До того часу в Західній Європі університетів нараховувались десятки. А в нас? Академії в Києві та Острозі та академія в Москві. Не густо. Ну й окрім того, безперервні репресії щодо людей, які хоч би підозрювалися в тому, що можуть самостійно думати — це вже в нашому сторіччі.
І зробити з такої України дійсно демократичну, відкриту державу — це поважче, ніж із чоловіка зробити жінку. Щось подібне роблять у Таїланді: непотрібне — відрізають, потрібне — вшивають. Чи можлива така метаморфоза з державою — не знаю, але поки щось не схоже.
Знову ж, прибалти роками підраховували, що вони собі можуть дозволити, а що — ні. А український народ, очевидно, розраховував на три чинники: 1) Матір Божу; 2) Святій Хрест; 3) золото Полуботка. Практично «незалежна українська держава» являла собою величезний траст, який обіцяв кожному вкладникові немислимі дивіденди. А різні там МММ, «саламандри», «обереги», «володарі» — це лише жалюгідна пародія. Масштаби не ті... Розмаху немає. Адже ніхто не зміг «кинути» відразу 50 мільйонів осіб.
На практиці вийшло, що українському народові довелося вибирати між «розбудовою добробуту» і «розбудовою держави». Одне, на мій погляд, повністю виключало інше. Вибір було зроблено...
Саме розпад СРСР практично повністю виключив саму можливість проведення будь-яких реформ. Визнаймо це чесно! Замість того, щоб знищити дуже жорстоку соціальну систему, що пожирала своїх громадян десятками мільйонів, але зберегти державу в географічному значенні, зробили якраз навпаки. Тобто, якщо ми й раніше жили в четвертому вимірі (віртуальна самодостатня економіка), то тепер ми піднялися відразу на декілька рівнів складності й живемо в 7-8 вимірі (віртуальна економіка без нафти, газу, в'язнів, будбатів)...
Будемо всією державою чекати, коли на моніторі засвітиться: «ТНЕ GAME IS OVER».
А далі що?
З повагою, Є. ЩЕГОЛЬ Харків
