Попри всі негаразди, українська Незалежність все-таки розвивається («Вісімнадцятий крок зроблено...», «День» №147—148, 21 серпня 2009 року). Звичайно, могло б бути набагато краще. Лариса Івшина вірно вказує, що українці ще на початку 1990-х років були готові до змін, але ті, хто був при владі, не виконав свою місію.
Звичайно, тоді було закладено підвалини незалежності. Але еліта сприйняла незалежність передусім як можливість накрасти. Звідки ж взялися мільйонери на тлі зубожіння народу?
Втім, Юрій Щербак зауважує, що й широкий український загал має проблеми.
Більшість українців обрала президентом не Чорновола, а Кравчука, а потім Кучму, який ішов під проросійськими гаслами. 2004 року ми зробили правильний вибір, не допустили фальсифікації. Але знову наша еліта виявилася не на висоті.
Лариса Івшина й інші відзначають, що століття бездержавності, катастрофічне винищення національної еліти позначилися й на сучасному українському суспільстві. А Юрій Ущаповський додає, що в Україні діє потужна «п’ята колона», яка підживлюється російськими грошима.
Проте вселяє оптимізм, що дедалі більше українських громадян усвідомлює себе українцями. Сподіватимемося, що кількісні зміни спричинять якісні — в Україні нарешті з’являться потужні патріотичні організації, які переможуть корупцію і побудують демократичне й заможне українське суспільство.
