Хабар як процес регулювання певних стосунків між замовником і виконавцем не є, сам по собі, ні моральною дією, ні причиною подвійних стандартів нашого життя. Образно кажучи, це ринковий механізм на ринку послуг, що знаходиться поза рамками правового поля чинного законодавства.
Конкретні приклади:
1. Для будівництва — не будемо конкретизувати чого саме — мені терміново потрібна цегла, однак ситуація на ринку будматеріалів не дозволяє здійснити моє бажання в рамках правового поля. Вірніше, я не вважаю за необхідне цих «рамок» дотримуватися (з 3-х сусідніх, у буквальному й переносному розумінні, цегельних заводів працює лише один — замовники в нього розписані на два місяці наперед, а доставка матеріалу з іншого регіону мені економічно невигідна).
Що робити? Я проводжу неформальну зустріч з директором заводу, залишаю конверт з презентом у нього в столі й ставлю ящик горілки робітникам. З території заводу виїжджаю з усіма накладними і з першокласною цеглою. Всі задоволені, всі сміються. Законослухняні конкуренти, які чесно стояли в черзі, привозять через місяць свою «першосортну» цеглу — суцільний бій (бо брак), що коштував їм ще дорожче, ніж мені (бо інфляція).
У цій конкретній ситуації я хвалю себе, директора й робітників заводу, а хабар вважаю двигуном прогресу. Конкуренти роблять висновок, що власне жлобство — це вада, оскільки скупий платить двічі.
Боротися з такого роду хабарями — це ще більше жлобство, оскільки «лікувати» необхідно не наслідки дефіциту товару, а його причину. Якщо я не правий, тоді, значить, я дечого не зрозумів у ринковій економіці...
2. У процесі будівництва знову виникає потреба в цеглі й з'являється проблема з її доставкою: зупинився останній завод, і цегла є тільки на складах двох організацій міста, котрі тут же піднімають на неї ціну (природно, неофіційно, тобто вимагають «на лапу»). Дипломатичні переговори з керівництвом ні до чого не призводять, оскільки явно антиринкові жлоби заламують таку ціну, що дешевше закупити цеглу в Австралії.
Уроку заради, засилаємо «козачка» до цих ворогів народу. Він трусить перед ними пачкою грошей і благає про цеглу, заявляючи про бажання взяти партію в кількості, що перевищує «запаси» окремо взятих сторін, але не перевищує загальної суми цегли в двох організаціях. У результаті, жлоб № 1 перекуповує цеглу в жлоба № 2 і потирає руки в передчутті наживи. В останній момент «замовник» розчиняється в тумані, ми завозимо цеглу з сусідньої області, а жлоб № 1 лягає до лікарні з гіпертонічним кризом.
Висновок: якщо в процесі відсутня «взаємна любов», то хабар — банальне здирство, тобто вияв елементарного жлобства. 3. Між фірмами розігрується конкретний тендер на постачання партії товару для абстрактного підприємства (на вимогу західних фінансистів, наївно впевнених у чесності вітчизняної конкуренції).
Фірма № 1 вкладає власні кошти в закупівлю матеріалів і обладнання, випускає зразки товару й обходить конкурентів за складовою «ціна — якість». Керівництво фірми в задоволенні потирає руки, проводить форвардні угоди на постачання матеріалу й готується до розширення робочих місць.
Але — тримай кишеню ширше! В останній момент з'являється ще одна фірма, котра виграє тендер за рахунок ще нижчої ціни на товар. «Неформальна зустріч» із замовником тому й називається неформальною, оскільки відбувається без зайвих свідків. Фірма № 1 опиняється «в прольоті», а журі підіймає келихи за тост «І стане останній першим!»
На перший погляд, якщо оперувати логікою з прикладу № 1, то особливої аморальності й у цій дії немає, оскільки отриманий результат є наслідком жорсткої конкуренції. Однак за цього конкретного випадку істотно постраждали не тільки інтереси фірми № 1, що зіпсувала свою репутацію й зазнала серйозних матеріальних витрат через розрив форвардних угод, але й інтереси простих городян (яких ніби-то захищало «неупереджене» журі), котрі не тільки не отримали нових робочих місць, але й позбулися старих...
Висновок: одне й те саме явище, в залежності від ситуації, має кардинально різні результати й наслідки, тому універсальних способів «лікування» хабаря як процесу не існує.
Особисто я вважаю хабар невикорінним явищем, тому порадити можу тільки одне: вдосконалити правове поле й конкретизувати механізми відповідальності й регулювання відносин між суб'єктами різної діяльності. За випадків, коли економічно вигідно дотримуватися чинного законодавства й це дозволяє успішно розвивати свою справу, то який же дурень витрачатиме свої кошти на хабарі?
