Яка точна і ємкісна характеристика в словах, винесених в заголовок. Навіть такий непорушний закон всесвіту, який стверджує, що нескінченно довго можна обманювати одну людину, але неможливо навіть на короткому часовому відрізку обманювати весь народ, — в Росії не працює. Ось яскравий приклад — понад 80% росіян підтримують політику Путіна і схвалюють розв’язану ним де-факто війну проти суверенної України, вважаючи, що таким чином він прагне захистити російськомовне населення «Новоросії» від утисків кровожерливих «укрів», «жидо-масонів» і «бЕндерівців» (тут треба віддати належне кремлівській агітаційно-пропагандистській машині, яка досягла успіху в тому, що очорнила все українське). Так само в Німеччині апологети нацизму, які сумували за «сильною рукою», тріумфували при одній лише появі Гітлера на трибуні, вітаючи його агресивну риторику. Відомо, чим це все закінчилося — весь світ у результаті пізнав жах Другої світової війни. Невже і росіянам необхідно пройти подібний шлях випроб і розчарувань, щоб переконатися в лихих намірах свого лідера?
Будучи впродовж декількох століть полігоном для проведення соціальних експериментів, російська держава ще з часів московських князів докладала чимало зусиль для створення управлінських структур і механізмів, призначених не для демократизації суспільних процесів, а для пригноблення народних мас. Дуже швидко суспільство в Росії розшарувалося, утворивши дві ключові формації: тих, що пригноблюють, і пригноблюваних — панів і холопів. Час від часу холопи, які надихалися примарними гаслами свободи, рівності та братерства, бунтували, намагаючись зруйнувати існуючий лад, але кожного разу терпіли поразку — стан панів жорстоко придушував будь-які протести. Ось що про це написав Лермонтов перед від’їздом на Кавказ 1841 року:
«Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, послушный им народ...»
Навіть Жовтневий переворот 1917 року, на який більшовики-ленінці покладали стільки надій, вважаючи, що вони є визволителями робітничого класу і трудового селянства від визиску експлуататорів, нічого не змінив по суті. Замінилися лише терміни та дійові особи, а вкотре обдурений народ отримав вибір — стати в СРСР або «гарматним м’ясом», або «табірним пилом». Через декілька десятиліть, після низки безкінечних репресій, воєн і голодоморів, тих «будівників соціалізму», що залишилися живими, з легкої руки Микити Хрущова стали називати «будівниками комунізму» (не для себе знову ж таки, а для членів ЦК КПРС).
Після краху комуністичної ідеології та розвалу Радянського Союзу прийшла нова біда: в Росії запанував Путін — злий геній ХХІ сторіччя. Злий тому, що, фантастично збагатившись сам, увергнув росіян у нову спіраль бідності та безправ’я. Замість того, щоб вибудовувати демократичне суспільство і проводити миролюбну політику в стосунках зі своїми сусідами, Путін вирішив їх завойовувати і впокорювати, налаштувавши проти себе весь цивілізований світ. Ну що ж, почекаємо трохи, поки новоявлений «фюрер» опиниться на звалищі історії — час все розставить на свої місця.
