Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Розвинутий комунізм, або Кого посадиш, те й пожнеш

24 травня, 2003 - 00:00

Чому розвинутого? Бо цей термін означає комунізм, розвинутий до своєї останньої стадії, до повного дозрівання. Звичайно, знайдеться багато противників такого тлумачення. Люди гадають, що в СРСР все було добре, а потім, якось несподівано й усупереч усьому доброму, раптом стало погано. Ця думка — помилкова! Стара, ветха будівля чи дерево можуть довго стояти, а потім в один момент упасти. Але ця будівля впала не несподівано, а тому, що все, що в ній відбувалося в ці роки, вело до її руйнування.

Спробуймо більш детально обгрунтувати цю думку про розвинутий комунізм.

Аргумент перший. У 90-ті роки в колишніх республіках СРСР при владі перебували колишні перші секретарі та секретарі ЦК КПРС і ЦК компартій республік. Цвіт, еліта колишньої КПРС. Більшість із них і до цього дня при владі. А іншим на зміну прийшли колишні комуністи, теж аж ніяк не рядові.

Хто ж вони — ці діячі? Всі вони політичні «діти Брежнєва» і політичні «онуки Сталіна». Підкреслю — не прості діти й онуки, а політичні, тобто спеціально дібрані, виховані й висунуті. Так, проблема «батьки і діти» існує, але це доки діти молоді, а подорослішавши, вони продовжують справу своїх батьків і дідів. Але, можливо, це лише верхівка комуністична, а внизу на всіх постах самi демократи? Ні, і там переважна більшість — колишні комуністи. Спадкоємність комуністичної влади — наявна!

Аргумент другий. Якщо посадити зерно пшениці, то виросте пшеничний колос. Якщо посадити зерна комунізму, то й виросте комунізм. Мені заперечать: наші батьки не те саджали, що зараз виросло. Погоджуся лише з тим, що ваші батьки не зовсім і знали, яке насіння вони саджають, багато хто з них не побачив навіть сходiв, оскільки не дожив. Але ви ж мали бачити, що росте на цій прекрасній землі. Пригадаймо, що ж саджали всі ці роки.

1. Захоплення влади більшовиками в жовтні 1917 року. Розгін у січні 1918 року Установчих зборів, у яких понад 60% місць належало представникам селянства, тобто народові. Це стало початком громадянської війни в Росії.

2. Розв’язання громадянської війни. Для більшовиків це був єдиний спосіб утриматися при владі. Гасло «Грабуй награбоване!», терор і насильство мали на меті посіяти злобу й ненависть між людьми, пролитою кров’ю розділити російський народ на два табори й унеможливити шлях назад. І це вдалося! Дуже дорогу ціну заплатила за це Росія: руйнування економіки, руйнування церкви, знищення еліти нації, величезні жертви війни, голоду й терору.

3. Колективізація, або пограбування, селянства та знищення його найпрацьовитiшої частини. Голодомор 1933 року як спосiб остаточно зломити селянство й отримати кошти для проведення індустріалізації.

4. Репресії проти інакомислячих, створення багатомільйонної армії рабів пiд назвою ГУЛАГ, десятки мільйонів знищених життів. Промисловість, побудована на кістках, крові та стражданнях народу.

5. Підштовхування світу до Другої світової війни для перетворення її на світову революцію. Прорахунки, і в результаті — колосальні людські жертви у Великій Вітчизняній війні.

6. Тотальне придушення свобод громадян: політичної, економічної, свободи совісті.

7. Розбазарювання природних і людських ресурсів на порятунок комунізму. Примусова і тяжка праця народу за копійки. Дефіцит усього, убогий народ — у надзвичайно щедро обдарованій природними ресурсами країні. Виснажлива гонитва озброєнь, колосальні витрати на підтримку комуністичних режимів у всьому світі та комуністичні війни: в Кореї, Угорщині, В’єтнамі, Афганістані тощо.

Можливо, тому й розвалилося все, як здобуте нечесним шляхом, як побудоване на кістках і людській крові. Можливо, це — час розплати за віру й поклоніння комунізмові.

Аргумент третій. Розвал СРСР, розвал народного господарства, скорочення національного доходу в декілька разів, зубожіння народу в республіках СНД сталося не тому, що це було неминуче при переході до ринкової економіки. При нормальному переході до ринку спад мав би місце, але він був би незначний і не такий тривалий, а так ні кінця ні краю цьому не видно. Причини дуже прості. Одна частина комуністів — «колишні» — розтягли народне багатство, не зважаючи ні на що, зруйнували промисловість, сільське господарство, вивезли за кордон величезні цінності. Друга частина комуністів — «нинішні» — під гаслом захисту трудящих гальмували проведення ринкових, демократичних реформ, тим самим сприяючи розкраданню країни. Все дуже просто: одні тягнули, інші допомагали.

Чому цього не сталося в Прибалтиці, Польщі, Чехословаччині, спитаєте ви? Там же також була радянська влада. Цього не сталося через те, що до влади прийшли національні патріоти, які не дали розграбувати країну. Звичайно, чималу роль зіграло й те, що в цих країнах комунізм не так сильно проникнув у свідомість народу: все ж таки 40 років — це не 80.

Аргумент четвертий. Комуністи принизили людину до становища робочої сили. Людина для них завше була засобом для досягнення мети. Вся 80-річна історія СРСР підтверджує це. Десятки мільйонів репресованих, розкуркулених, замучених, убитих, померлих у таборах від непосильної праці. Сутність комуністичної моралі дуже точно відбито в радянській приказці: «Ти начальник — я дурень, я начальник — ти дурень!» Якщо ти начальник, то можеш робити зі мною все, що заманеться, я — твій раб, але якщо я з раба стану начальником, то тримайтеся, не чекайте від мене ні милості, ні пощади.

Як же потрібно не любити свій народ, не любити людей, щоб так жорстоко й безсердечно вчинити з ними, пограбувати й принизити, як це було зроблено в 90-ті роки XX сторіччя? Це могли зробити лише люди, які є комуністами до мозку кісток. Спадкоємність бездушної моралі — наявна, вона живе і процвітає й донині на теренах колишнього СРСР.

Комунізм уже давно дозрів для жнив, але женців щось не видно. Доти, доки колишні радянські люди не зрозуміють простої істини: те, що називається комунізмом, було й є брехнею, насильством, несправедливістю, доки вони не перестануть з жалем згадувати про втрату, доки більшість із них не сприймуть як вищі цінності свободу, любов, віру, правду, чесність, особисту гідність — нічого не зміниться в кращий бік ні в їхньому житті, ні в їхній країні.

Юрій ПОЛУДЕННИЙ, Краматорськ
Газета: 
Рубрика: