Пригадується кінець вiсiмдесятих. Працювали підприємства, організації. Усі, хто хотів працювати, мав працю, ніхто не голодував. Та впала інформаційна завіса, і ми побачили, що світ живе інакше: не шукаючи знайомих, щоб придбати палку копченої ковбаси чи банку згущенки на свята, не стоїть роками у черзі за меблями чи килимом. І головне: можна ходити у церкву незалежно від посади, яку обіймаєш, і говорити те, що думаєш...
Ми усі хотіли змін. Але хіба таких змін ми хотіли?
Хто думав тоді, що на одинадцятому році незалежності побачимо мертві корпуси ще вчора відомих на всю країну «Львівелектрону», «Кінескопу», «Конвеєра», інших. Таку ж картину бачила у Вінниці, Чернігові, Хмельницькому, інших містах, де доводилося бувати. Ще вчора потужні регіональні промислові центри стали глухою периферією.
Чи думали ми тоді, що тисячами роз’їдемося по світах у пошуках праці, а ті, хто залишиться вдома, — залишаться сам на сам зі своїми проблемами?
Спочатку на мітингах, а потім із владних трибун нам казали: «Ось проведемо реформи і заживемо, як в Америці». Не знайшлося тоді Провідників, які б змоделювали хід подій від початку до кінця, спрогнозували різні варіанти розвитку, зуміли б мислити і діяти на випередження.
Усяке нам обіцяли наші політики перед виборами. Але люди розуміють: зробити ривок в усіх галузях одночасно неможливо. Досвід розвитку інших держав показує: такий ривок можливий в якійсь окремо взятій галузі, сфері діяльності шляхом створення зон випереджувального розвитку (приклад тому — Індія, Пакистан, Болгарія, Росія).
Почула про міжнародний форум з питань пріоритетного розвитку України. Зраділа: нарешті Україна прорветься у світ високими технологіями! Нарешті почнемо наздоганяти світ, повертати втрачені рубежі!
Цікавлюсь: що маємо ми від діяльності зон (територій) пріоритетного розвитку, технопарків і т. п. Основними критеріями оцінки діяльності таких зон подається створення і збереження робочих місць та суми залучених іноземних інвестицій. І те, і друге добре. А мене цікавить: скільки створено робочих місць у найперспективніших високотехнологічних галузях, скільки видів продукції стали конкурентоспроможними, скільки продукції йде на експорт, скільки учених, конструкторів, інженерів повернулося до праці?
Як запобігти, що зробити, щоб чудова ідея випереджувального розвитку, яка для багатьох держав послужила ідеєю національного порятунку, не обернулася для України новими проблемами: протистоянням регіонів центру та один одному, випереджуючому розвитку одних за рахунок інших?
То тут, то там читаємо про зони випереджувального розвитку. Багатьма це сприймається як епізодичні рецепти лікування окремо взятої виразки на хворому тілі економіки. Але коли почитаєш працю Євгена Марчука „Україна: нова парадигма поступу», розумієш, що випереджувальний розвиток — це порятункова стратегія держави, яка мимоволі опинилася позаду інших. Рух на випередження — це спосіб життя держави, що означає мислити на випередження, управляти на випередження, господарювати на випередження.
Колись наші предки-хлібороби завжди думали, діяли на випередження в межах своєї господи. А ми, їхні нащадки, вчені-освічені? Вдаримося головою — опам’ятаємось?!
Розмовляю з людьми. Люди кажуть: законотворчість має випереджати життя. Управлінські рішення мали б теж випереджати події, запобігати можливим зловживанням, ексцесам тощо. Експерименти слід проводити знизу, а не зверху. Обов’язкова апробація усіх реформ на певній ділянці із наступним поширенням на всю територію, галузь. Скільки розкрадань, розбазарювань можна було б попередити! Скількох проблем уникнули б!
Десять років тому ентузіасти ходили з хати в хату: «Голосуйте за наших». Цього року знову — «Голосуйте за наших». Дивлюсь на наших народних обранців, думаю: хто тепер наш, а хто не наш? Хто взагалі про нас, виборців, забув, переступивши поріг Верховної Ради? Два місяці боролися за портфелі, тепер багато хто про збільшення повноважень говорить. А може, спочатку прийняти закон, який би розподілив між усіма гілками влади обов’язки і відповідальність за стан справ у державі, провести із Кабміном інвентаризацію всієї законодавчої та нормативної бази на предмет відповідності інструкцій статтям Закону, наявності двояких трактувань закону?!
За два роки зонами пріоритетного розвитку, технопарками сплачено податків, зборів на суму 860 млн. грн., пільги в оподаткуванні склали 990 млн. грн. Організація пріоритетних зон лише для створення робочих місць?
Плоди діяльності зон випереджувального розвитку мають служити всій державі, всьому народу. Зберегти людський ресурс, інтелектуальний капітал, припинити відтік мізків, що став загрозою національній безпеці держави, домогтися стрімкого розвитку найперспективніших галузей науки, високотехнологічних виробництв, технологій, що знижують енерго- та матеріалоємність продукції.
Для випереджувального розвитку України урядових рішень недостатньо. Потрібні політичні рішення. Потрібна національна програма випереджувального розвитку України. Кожна галузь, територія повинні мати свою програму випереджувального розвитку, пов’язану із національною програмою. Програмою передбачити: визначення пріоритетних галузей, яким має надаватися державна підтримка. Надати освіті реального державного пріоритету, новаторський підхід до освіти, що забезпечив би навчання від народження до старості, створення умов для відтворення науки, пошук і підтримка національних «самородків», науково-технічної інтелігенції, комп’ютеризація, сприяння впровадженню нових вітчизняних розробок, збереження унікальних виробництв і т. п. Усі засоби, які виділяються Україні міжнародними організаціями у вигляді технічної допомоги, мають використовуватися для забезпечення випереджувального розвитку України, на те, що зробить Україну конкурентоспроможною у світі. Щорічно мільйони використовуються на вивчення чужих рецептів розвитку. Ефективність від того яка? Потрібен громадський і державний контроль за ефективністю та цілеспрямованістю використання таких коштів. Діяльність зон випереджувального розвитку має опиратися на серйозну законодавчу і нормативну базу, яку необхідно створити. Чого ми маємо надавати пільги іноземцям, що вкладають кошти у торговий бізнес, у виробництво товарів із нескладними технологіями — у те, що самі можемо і вміємо зробити? Залучати іноземні інвестиції варто було б у спільні проекти у галузях, на виробництвах, які б забезпечили конкурентоспроможність держави. Там, де без їхнього обладнання, технологій обійтися не можемо.
Для того, щоб бюрократизація не потопила добру справу, необхідно визначити чіткі стосунки між системою державної влади та соціополісами, іншими зонами випереджувального розвитку.
Зони ці мають створюватися знизу, а не зверху. Тільки рухаючись на випередження можна зреалізувати ідею захисту народу, що втратив свою, Богом даровану, долю.
Вселяють надію і оптимізм слова Євгена Марчука: «існує хибна думка, що успіху реформ треба чекати десять- двадцять, а то й сорок років, поки не зміниться одне чи два покоління. Проблема не в зміні поколінь, а в системі мислення».
Ось «альфа» і «омега» наших проблем, ось «альфа» наших перспектив! — ось навкруг чого маємо єднатися!
