Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Рукавичка» президентської влади

21 січня, 2005 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Президентську владу у США інколи порівнюють із рукавичкою: її розмір зростає з приходом у Білий дім сильного президента та зменшується, коли до влади приходить «поміркована» людина. Думається, таку метафору можна використовувати і стосовно повноважень українського президента. Тільки ця рукавичка у нас дещо специфічна. Тож давайте спробуємо виміряти її розмір та зрозуміти, яким чином її використовували.

Із початку існування в Україні інституту президентства й до сьогоднішнього моменту повноваження керівника держави постійно зростали. Особливо прагнув до їх збільшення Леонід Кучма. Чому так сталося? Чому білі рукавички Кравчука на руках Кучми перетворилися на боксерські? На мою думку, головними чинниками були: успадкування радянського способу мислення, існування вкрай низького рівня правової культури та недостатність інформаційної свідомості. Це стосується, в першу чергу, політичної еліти нашої держави. Вона розуміла тільки силу, а діалог не сприймався в принципі.

Навіть у моменти, коли народ і тільки народ мав визначати подальшу долю держави або окремих її лідерів (вибори), нас переконували, що ми хочемо сказати те, що від нас чекала влада. З кожним роком все активніше будувалася «Українська матриця», і, наскільки можна судити, здача «об’єкту» планувалася на листопад 2004 року. Відсутність навіть не бажання розмовляти, а взагалі слуху у влади унеможливлювала саму ідею налагодження цивілізованого діалогу між представниками держави, бізнесу, громадянського суспільства. При першій же можливості, влада демонструвала співрозмовникам свої боксерські «кувалди», навіть інколи трохи била. Для профілактики. Були створені правила гри, при яких одному можна було все, а іншому — тільки з дозволу супротивника.

Перефразуючи історичне питання: «Хто винен?», можна сказати: «Чи в усьому винна влада?» Ні. Це ми давали їй можливість нарощувати м’язи. Це ми після кожного удару продовжували спроби діалогу, не розуміючи, що співрозмовник або глухий та сліпий, або просто хоче бути і тим, і іншим. Це ми віддавали владі останню копійку, таким чином збільшуючи її апетит. Безумовно, радянська доба залишила в історії України не лише мільйони жертв, десятки мільйонів розбитих надій. Найгірше те, що відклалося в менталітеті багатьох наших співвітчизників, в переважній більшості, представників східних областей України — бюрократична адміністративна система, соціалістична «зрівнялівка», віра в недосяжні ідеали та стереотипи. Проблема не в тому, за кого голосували наші співгромадяни, і навіть не масова фальсифікація під час президентських виборів. Використовуючи адміністративний ресурс та ангажовані ЗМІ, влада не дає людям усвідомити: 13 років ми живемо в центрі Європи, в незалежній державі, далекій від радянських ідеалів.

Сьогодні є, за що критикувати й Західну Україну, і Крим, і Київ, проте проблематика Східного регіону, на нашу думку, є найбільш актуальною в ці дні, оскільки навіть після трьох тижнів своєрідного інформаційного прориву, здійснюваного зусиллями окремих незалежних ЗМІ, більшість людей продовжують вірити в щасливе радянське минуле, що подається під модернізованими шаблонами (ЄЕП, двомовність, подвійне громадянство тощо). І потрібно щоб пройшов час, і люди звикли до світла. Лише тоді вони зможуть розглянути оточуючу їх реальність.

Ми так довго терпіли «владу-рекетира» ще й тому, що є юридично безграмотні. Останні події підтверджують те, що сьогодні кожен — від міністра до домогосподарки — оперує серйозною юридичною лексикою. Проте далеко не кожен усвідомлює реальне значення таких понять, як правова держава, демократія, громадянське суспільство, політична реформа тощо. Власне низький рівень правової культури громадян став одним із ключових чинників, які дозволили владі маніпулювати громадською свідомістю, здійснювати масові фальсифікації, лити бруд на чесні імена впродовж президентської кампанії. Цього ніколи б не сталося, якщо б кожен знав про адекватні шляхи захисту свого голосу, громадянської позиції. Також, ми не говорили б, що головне те, хто рахує, а не те, хто голосує, і кожен голос мав би реальну вагу. Що таке закон? Це певні визначені правила, які підтримує більша частина суспільства. Інколи навіть не важливо, чи оформлені вони на папері. Коли суспільство усвідомлює, що будь-хто починає змінювати правила, воно або погоджується, або виходить на вулицю. За прикладами далеко ходити не треба.

Проте найголовнішим контролером розмірів «владних рукавичок» мають бути незалежні ЗМІ. Це такі собі «рефері», які чітко контролюють чесність правил гри: наприклад, чи не підклав собі у рукавичку один із суперників металевий болт. Ще донедавна здавалося, що практично всі «рефері» куплені. Але нечесний на руку боксер не помітив у кутку маленького хлопчика, який дуже пильно слідкував за ним. Коли хлопчик почав розмовляти, він вголос (як у казці про голого короля) заявив про маніпуляції. Ім’я цього хлопчика — інтернет. Саме завдяки цьому «хлопчику», розвитку телекомунікацій, альтернативних каналів обміну інформацією не був втрачений остаточний контроль над діями влади.

Незалежні інтернет-ЗМІ існували й під час виборів 1998, 1999 і 2002 років. Але їх голос був почутий лише у 2004. На те є декілька причин. Не можна порівнювати кількість людей, які мають доступ до всесвітньої мережі зараз, навіть із показниками 2002 року. Значно зросла і якість матеріалів. Дуже впадає в око і відмінність між «телевізійною віртуальною реальністю», і тим, що «писали в інтернеті». інтернет-ЗМІ перетворилися із самвидаву в потужний засіб масової інформації, якому довіряли, на який посилалися навіть у простих розмовах: «А ти читав у інтернеті?» Цьогорічні президентські вибори подавалися і сприймалися саме як Рубікон, останній шанс для українського народу. І коли суспільство зрозуміло, що воно перемогло, а перемогу вкрали, терпець народу урвався.

Який розмір «владних рукавичок» є оптимальним? Навряд чи хтось має однозначну відповідь. Тим більше, влада не обмежена. І саме тому має бути розподілена серед багатьма інституціями. І не важливо, хто власник «рукавичок». Питання у тому, як він їх використовує. Чи прислухається він до громадськості, бізнесу, засобів масової інформації. Чи використовує владу на свою користь, чи на користь загалу. Тому потрібно не черговий раз перерозподіляти, а створити умови прозорого використання «рукавичок». І головним чинником контролю мають бути ЗМІ. Флагманом медіа в Україні з точки зору прозорості, оперативності і незаангажованості залишається Інтернет. Він зіграв історичну роль у становленні громадянського суспільства. І може зіграти на розвиток усіх складових життя: політики, економіки, суспільної діяльності. Позбавлення «совковості», правовий лікнеп, свобода слова — це також може Інтернет.

Кожен має розуміти, навіщо «владні рукавички» потрібні, де межа їх застосування. А коли суспільству щось не сподобається, власник має добровільно «рукавички» здати, а не намагатися при цьому їх розрізати.

Сергій МАМАЄВ, Черкаси
Газета: 
Рубрика: