Час від часу у вітчизняних ЗМІ лунають доброзичливі, здавалося б, побажання підвищувати якість українських художніх творів задля посилення їхньої конкурентоспроможності. Ну, якість літературної продукції — це така справа, що її рівень завжди потребує підвищення: достатньо послухати скарги сучасних російських діячів на стан культури в Російській Федерації. Це одне. А друге — встановлення рангів для тих чи інших культур, — що одна вища, більш розвинута від іншої, — є річ вельми неперспективна, бо, дивись, і твою культуру якісь сусідські «супермени» визнають неспроможною та другосортною.
А от щодо конкуренції в культурній сфері можна погодитися, що вона таки існує. Тепер, коли я знайомлюся з програмами українських шкіл, мені щиро жаль, що сучасні школярі не вивчають деякі твори російських письменників, які ми свого часу вивчали. В той же час я дуже заздрю молодому поколінню, яке має можливість знайомитись із іменами та творами, від яких мене відгороджувала «залізна завіса». Така діалектика життя — нове витісняє давніше, на зміну старим людям, уявленням і потребам приходять молоді, і з цим нічого не поробиш…
Отож, гадаю, що думка про природну конкуренцію культур на теренах і окремих країн і на земній кулі в цілому не вимагає особливих аргументів: при найбільшій повазі до інших культур доводиться вибирати серед них найближчу до тебе за духом, спрямуванням, походженням.
