Приємно відзначити, що спілкування в нас налагоджується.
Я розумію, як непросто в масі повсякденних турбот знайти час, щоб написати
до газети! Причому не скаргу або прохання (що, звичайно, також важливо),
а лист-аналіз, присвячений газеті й нашим загальним проблемам — проблемам
нашої країни. Погодьтеся, сьогодні це вчинок! Утім, особливо дивуватися
не варто. Адже ми робимо газету для самостійно мислячого, а значить — активного
читача. Один із сотні, котрі відгукнулися на анкету, — Дмитро Іванович
Христов із Полтави, розповідаючи (як ми й просили) про себе, пише: «Прослужив
26 календарних років в авіації — штурманом. Підполковник у відставці. Тепер
займаюся підприємництвом, але не можу звести кінці з кінцями — через жахливий
податковий прес. Забирають усе. Ніяких змін на краще, починаючи з 1993
— 1994 рр., не відчуваю, навпаки, дедалі гірше й гірше! Особливо «відзначився»
1998 р. Хочу й можу заробити собі сам без допомоги держави і кредитів банку,
але не дають, я не один страждаю...» Дмитро Іванович далі абсолютно справедливо
зазначає, що той, хто здатний забезпечити роботою себе і здатний дати її
хоч би ще 3 — 5 співгромадянам, гідний розраховувати від держави на підтримку,
а не бути засудженим до знищення. Такі люди — це «золотий запас» держави!
Вони не живуть із головою, повернутою в минуле (який у цьому сенс?!), вони
не можуть змиритися з нинішнім станом речей, що принижує країну, вони готові
діяти. Держава поки що не реагує? Не можна зневірюватися! У цьому сенс
багатьох листів, який образно сформулював наш читач із Херсона П. К. Дамков:
«Ви даєте відповіді на запитання: «Хто винен?» і «Що робити?». Слово честі,
раніше, до «Дня» — жив, як у джунглях. А у вас я знаходжу відповіді — як
треба жити».
Отож, дорогі мої читачі! Не відмахуйтеся від інформації!
Читати, аналізувати, формувати власну стійку думку — мабуть, це сьогодні
особливо важливо для українця, котрий відчуває себе громадянином.
Ми зробимо все, щоб не розчарувати вас.
Дякуємо.
Ваша Лариса ІВШИНА
