Анна ЛЕВЧУК, заступник декана Інституту іноземної філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:
— У червні наш Східноєвропейський національний університет відзначав своє 75-річчя. Окрім радісних академічних заходів, на ранок було заплановано відкриття меморіальної дошки студентам СНУ, які загинули, захищаючи свою країну від російських загарбників. Я пам’ятаю, як на початку церемонії всі ще продовжували шепотіти, думати про заплановані події, я поспішала на захист магістерських робіт своїх випускників. Коли раптом вийшла мама одного зі студентів-героїв, Андрія Снітка, і тихим голосом почала дякувати присутнім. Оця подяка вперше змусила мене просльозитися. За що вона нам дякує?! А потім священик розпочав посвяту в незвичний спосіб. «Уявіть собі, що ось тут, ось зараз упала граната. Вам під ноги. І у вас є вибір: втекти, що природно, залишитися й дивитися, що буде, чи накрити її собою, рятуючи ближніх. Подумайте, що б обрали ви? Зараз часто говорять, що багато молодих хлопців ідуть на війну за романтикою, не усвідомлюючи небезпеки. Але ось ця мить вибору втекти чи накрити собою — це і є любов. Глибока і справжня, християнська любов до ближнього, що живе в серці лише найдостойніших. Тих, хто іде на війну, захищати близьких та ближніх. Величина життя вимірюється аж ніяк не його тривалістю». Потому я повернулася на захист магістерських робіт своїх випускників, однолітків наших героїв, але то вже був геть інший захист...
Любов ДРОГАН, волонтер, Луцьк:
— Останнім часом у країні відбувається величезна низка подій, які можуть викликати, на жаль, лише негативні емоції, особливо те, що твориться й витворяється в політиці. Тому я завжди стараюся акцентувати увагу на позитиві. Це для самозбереження. Мене страшенно радує, що є хоч дуже маленький, але шанс для моєї країни вирватися з пітьми, і вона, в обличчі активної частини громадян, за нього завзято бореться. Мене радує те, як наш народ став на захист територіальної цілісності держави, починаючи з передової й закінчуючи забезпеченням надійного тилу, але засмучує, як керівна верхівка цьому активно перешкоджає. Я покладаю велику надію на наступні вибори, бо попередні мене розчарували. Останні кілька місяців мої дії та моє життя зосереджені навколо однієї тендітної та водночас сильної жінки, медика-волонтера Медичної служби ДУК ПС, лучанки Тетяни Білінскі. Вона рятувала «кіборгів» і постраждала під час обстрілу Донецького аеропорту.
Щодня доводиться боротися за її життя. Є багато перемог і багато розчарувань. Приємно дивує, як вся країна, і не тільки, вболіває за неї, як люди підтримують, хто чим може. Розчаровує те, що хто реально може допомогти, не завжди має таке бажання. До сліз розчулює, коли старенькі люди віддають гроші, які збирали на «чорний день», і доводить до розпачу, коли тобі кажуть, що не мають грошей, а в ресторані за обідом залишають величезні кошти...
Василь НАГОРНИЙ, адвокат:
— Оскільки останній рік я живу проблемами наших бійців, то й радію і засмучуюся разом з ними. Тішуся, що демобілізовані воїни, які пройшли пекло сходу, почали оговтуватися від посттравматичного синдрому. Вдається переконати їх доводити свої права в чиновницьких кабінетах і судових інстанціях. Ще якийсь місяць-два тому на всі мої пропозиції відвідати психолога, зібрати документи для отримання статусу учасника бойових дій, пройти комісію в лікарні, щоб отримати інвалідність і виплати від держави, вони відмахувалися: «Нічого не хочу!». Тепер же щиро радію, що «атошники» почали об’єднуватися у громадські організації, захищати свої права.
Та хіба думали ці бійці, що доведеться захищатися від військової прокуратури? Вони чекали від неї порятунку в питаннях невиплати фінансового забезпечення, дотримання їхніх прав на пільги, просили реагувати на зраду й бездіяльність командирів. А натомість отримали... кримінальні провадження. Гібридна війна породила тисячі гібридних кримінальних справ стосовно учасників бойових дій. Правова вакханалія з 51-ї ОМБР, яка розпочалася з першої «дикої» мобілізації, завершується отриманням із великим потугами статусу учасника бойових дій та одночасними судами над цими бійцями. Система нещадно перемелює всіх, хто вистояв на сході під «Градами», але не витримав анархії та несправедливості, які панували у військовій частині після повернення із зони так званої АТО. І справжнім шоком для мене виявилася звістка про виклик до військової прокуратури бійців, які пройшли через полон. Військові прокурори підготували бійцям «акційну» пропозицію. Якщо солдат пережив полон, то матиме не рік «условки», як інші учасники бойових дій, а судимість зі штрафом 1 000 гривень. Треба тільки визнати — без проведення розслідування! — свою провину в самовільному залишенні частини і поставити підпис під угодою... Я вже не кажу про російських кисельових, які потирають руки і готують заголовки у своїх виданнях: «Мы отпустили — укропы судят».
Сергій ШИШКІН, бард і композитор:
— Свій день народження традиційно відзначаю благодійною акцією. Торік збирав кошти для потреб бійців 51-ї бригади, яка дислокувалася в моєму рідному Володимирі, цьогоріч вирішив допомогти волонтерам, які створюють креативний простір «Озерний вітер». Створюють у садибі відомої родини Покальчуків, яку соціальний психолог Олег Покальчук передав волонтерському осередку. Підтримали мене друзі та родина з-за кордону, щоб іногородні учасники проекту (а це митці, котрих називають «волинськими брендами») мали змогу приїхати на виступ. Дуже сподівався на підтримку волонтерів, проте не сталося, як кажуть... І ні мало, ні багато, 5 300 гривень із клубної вечірки — мені за це не соромно. А головне, що ми підтримали учасників чудового проекту «Озерний вітер», сподіваюся, що їм буде тепер трохи легше втілювати свої ідеї в життя.
Дмитро ГЛАЗУНОВ, голова благодійного фонду «Рідна Волинь» та Волинської обласної лікарняної каси:
— У вересні минають роковини смерті засновника нашого фонду, голови Волинської обласної держадміністрації Бориса Клімчука. Його постать значима для Волині, його по праву можна назвати справжнім волинянином. Певною мірою це був феномен: як політик і господарник він випереджав свій час, бачив на перспективу. Тепер часто цитують слова Бориса Петровича про те, що не варто викидати з хат грубки... Люди у волинських селах велися на обіцянки політиків провести газ. А те, що з російським газом будуть проблеми, Клімчук передбачав ще ой як давно. Ніхто з керівників не зробив для Волині більше, аніж він. Готуємо книжку спогадів про Бориса Петровича, і дуже втішно, що ніхто не відмовляється сказати про нього добре слово. Для мене це велика відповідальність — очолювати фонд із добрим і давнім іменем, який має заслужений авторитет. Фонд не втратив своїх позицій, ми продовжуємо робити добрі справи. Особисто для мене дуже приємною є перша нагорода в моєму житті: орден святого Миколая Чудотворця від патріарха Філарета. Як фонд, так і Волинська обласна лікарняна каса — вони роблять доброчинні справи. Завдяки програмам фонду врятовано уже сотні людських життів.
