Ярина ГАЛЬЧЕНКО, працівник приватної фірми:
— Що мене турбує? Життя наших пенсіонерів, таких, як моя мама. Як їм купувати ліки, як оплачувати комунальні послуги? Якби не ми, їхні діти, як би вони зводили кінці з кінцями? А радує те, що у нашої молоді тепер є більше можливостей, ніж було у нас у їхньому віці. Можливості для навчання, для відпочинку. Ось моя донька займається хокеєм на траві. Побували на іграх в Австралії, команда одержала відзнаки. Я дуже за них рада. Рада, що тепер є у молодих можливості для навчання, для занять спортом, для відпочинку. А нам що залишається? Працювати, щоб могли допомагати батькам, і щоб дітям допомагати могли.
Юлія ШЕВЧЕНКО, керуюча справами виконкому Недригайлівської об’єднаної територіальної громади (Сумська область):
— Працюю у новій структурі — об’єднаній громаді. Кожен день роботи — як новий іспит. Законодавство ще повністю не дає відповіді на ті запитання, які виникають у ході роботи об’єднаної громади. Щодня необхідно аналізувати гори документів. Інколи виникає необхідність поспілкуватися з колегами з інших громад. Цікавлюся: як вони виходять з тієї чи іншої ситуації, розглядаємо всі варіанти, щоб знайти оптимальне рішення. А якщо подивитися на все це з іншого боку, то моя нинішня робота не дає часу нудьгувати. Спонукає до постійного розвитку, до самовдосконалення. Інколи складається таке враження, що ти і працюєш, і водночас вчишся — ніби здобуваєш ще одну вищу освіту.
Яніна МОЛОДНIЦЬКА, пенсіонерка:
— Почну з того, що мене дійсно турбує. Все життя я пропрацювала, пенсія у мене мінімальна, витрачаю її на ліки. Економлю на всьому — на теплі взимку, на їжі. Про одяг взагалі мовчу. А що вже казати про санаторії — я там ніколи не була, немає коштів. Найкращі спогади цього року — зустріч одногрупників у Хмельницькому. Наші хлопці все оплатили — і дорогу, і ресторан. Які вони молодці! А інакше я б туди і не потрапила. З хорошого — що діти мене не забувають. У мене дві дорослі доньки, двоє онуків, які не дають скучати...
Надія ЛИХОВОЗ, пенсіонерка:
— Я дуже радію з того, що моя донька вийшла заміж. А ще недавно родиною виїздили на річку Сейм. Ми відзначали 42-у річницю подружнього життя з моїм чоловіком. Я стараюся радіти тому, що дає Господь. Звісно, турбує здоров’я. І навіть не стільки своє, як рідних і близьких. Турбує медичне обслуговування, особливо в нашому районному центрі: медичне обслуговування завжди дороге і не завжди ефективне. А ще роздратовують наші невпорядковані дороги, роздратовує сміття скрізь — ось їздили на річку, і скрізь сміття. Такі брудні береги річки — а потім ми ще скаржимося на здоров’я? А це ж відповідь матінки-Природи на наші дії. А ще засмучує молодь, яка вживає спиртне і курить. Особливо, коли це роблять дівчата...
Iрина ЯКОВЕНКО, домогосподарка:
— Є одне добре — що до нас не дійшла війна. Мій зять був у АТО, тому нас теж це торкнулося. Але ж добре, що тут у нас не вибухають міни. Ще добрим я вважаю організацію нової поліції. Своїм дітям (а їх у мене двоє маленьких) я кажу, що вони в будь-якій ситуації мають кликати поліцейських. А засмучують ціни. Йдеш до магазину, розраховуєш на певну суму — і бачиш, ціни вже вищі.
Олександр ВЕРТIЛЬ, голова Сумської обласної організації Національної спілки письменників України:
— Це як душевна мембрана. Головне — писати і друкувати. Велика радість, коли бачиш, що є що друкувати. Нещодавно випустили «Хрестоматію письменників Сумщини»...
