Іноді йдеш вулицею та помічаєш, як сірість зимового неба якимось дивним чином зливається з сірістю на обличчях перехожих. І запитай першого-ліпшого — в кожного знайдеться, на що поскаржитися. Через нескінченні проблеми та буденний клопіт, через чергове післявиборче розчарування ми так рідко піднімаємо очі до неба. Навіть коли воно ясне. І все-таки, ні-ні, та й блисне промінчик: радості, надії, хоча б маленького успіху чи дитячої усмішки. Та й у повітрі вже запахло весною, відчуваєте?
Олена ТИЩЕНКО, студентка-першокурсниця Української академії банківської справи:
— Мене сьогодні непокоїть ситуація навколо нашого вишу. Спочатку звільнили ректора, потім почалися перевірки. Днями наш губернатор та представник НБУ під час зустрічі з викладачами і студентами розповіли, що реорганізацію Академії припинили, але виш повинен пройти фінансово-організаційну перевірку. Нашу УАБС порівняли з тяжко хворою людиною, якій «після реанімації необхідно пройти реабілітаційний процес». Дивно, що влітку минулого року я вступала до одного з найпрестижніших вищих навчальних закладів, а тепер, виявляється, навчаюся у виші-інваліді? І незрозуміло до кінця, чи не доведеться зрештою закінчувати навчальний заклад на зразок технікуму...
Микола САЛАМАТКІН, робітник ПАТ «Сумське НВО ім. М. Фрунзе»:
— Знаєте, усе в цьому світі відносно. От, наприклад, у нас на заводі нещодавно підвищили посадові оклади на 7,5%. Нібито позитивний момент. Але ж, крім окладу, нам ще нараховують і так звані бонуси, і надбавки за шкідливість, і проводять індексацію доходів щодо інфляції. Так-от, цю статтю індексації зменшили більш як удвічі. Виходить, що «на руки» ми отримуємо ті ж самі гроші. То про яке підвищення нам розказує керівництво? Ось щойно вийшов із лікарні, перехворів на запалення легень. Не можу занести цей факт в актив свого життя. Але я оптиміст і намагаюся дивитися на життя з позитивом. У мене досить мало вільного часу. У будні — на заводі, у вихідні їду до батьків у село, щоб допомогти по господарству. А тут був час відпочити, виспатися. Прочитав, до речі, нову для себе книжку: Микола Гумільов «Етногенез і біосфера Землі». Досить цікавий погляд на історію.
Олександр САВЧЕНКО, підприємець:
— Що вам сказати? Ситуація в нашій країні з розвитком малого бізнесу, м’яко кажучи, безнадійна. Ще кілька років тому справи у нас з бізнес-партнером ішли непогано. Ми займалися реалізацією м’ясопродуктів. Навіть відкрили свою бійню та почали займатися тваринництвом. Але держава замість того, щоб підтримати дотаційно, як це робиться в інших країнах, почала тиснути на нас постійними перевірками: ветеринарна служба, санстанція, пожежники і, звичайно ж, податкова. Доводиться тепер згортати свою підприємницьку діяльність. А що радує, то це успіхи сина по шахах. Він шахами займається уже п’ятий рік. А минулого тижня у нас відбулася міська першість із шахів під назвою «Тато, мама, я — шахова сім’я», де брали участь не тільки діти, а й батьки. Усього було 27 команд. Серед дорослих були навіть кандидати в майстри спорту, але ми з сином посіли перше місце!
Ірина СТЕГНІЙ, журналіст-фрілансер:
— Люди прагнуть дива, вони чекають на нього і страждають, не отримуючи. Вони кидаються до ворожок, екстрасенсів, звертаються до Бога. Але не здатні просто озирнутися навколо і побачити, що диво — ось воно, завжди поруч. Наше життя — то найпрекрасніше із див у світі. Погляньте навколо себе: чудовий захід сонця, сміх дитини, допомога людини, від якої нічого й не очікував. Щастя складається з таких дрібниць, і воно не є метою — це процес, це життя. Багато хто скаже, що в Україні все погано. Але хіба не диво, що у нас є щирі люди, які живуть прекрасною ідеєю? Може, хто скаже, що в його житті все погано. Але чи не диво, що людина має все для того, щоб допомагати іншим? І коли стикаєшся зі злом, кривдою, так хочеться втекти, заплющити очі й нічого не чути і не бачити... У дитинстві це працювало: заплющиш очі — і вже темрява не така страшна... Але після цієї першої реакції слабкодухості береш себе в руки, стаєш на рівні ноги й починаєш боротися. А в повітрі пахне весною, і вже скоро земля знову прокинеться зі сну. Чого і вам бажаю.
Олександр ГРІНКА, керівник спортивного клубу інвалідів «Фенікс»:
— Уже на порозі весна, а значить, відкривається шлях для нових планів, задумів, ідей. Ось і задумали цієї весни здійснити клубом експедицію в Грузію. Давно мріяв побувати в цих краях, відчути неповторний колорит цієї країни і дух її мешканців. Ну і, звісно, гори, вони там теж незвичайні. Тепер би лише знайти кошти на цю подорож. Сподіваюся, що допоможуть наші друзі — підприємці. Думаємо спорядити ще кілька байдаркових сплавів для інвалідів улітку, і, може, нарешті вдасться облаштувати перший у місті пляж для інвалідів...
Розпочався футбольний сезон! Це класно! Отже, поїдемо на матчі в Київ, Донецьк, Харків. Енергетика стадіонів — це щось!
А взагалі у кожному дні треба шукати позитив. Тоді по-іншому можна дивитися на цей світ. Треба вміти радіти кожній прожитій добі. Радіти з того, що поруч любляча дружина, радіти, що росте син, радіти, що є мати, до якої завжди з радістю приїздиш, даруючи приємне і собі, і їй. Інакше можна загубитися в цій повсякденній метушні. Вона часом так затягує...
