Добре, що «День» підняв на своїх шпальтах проблему популярності в Україні російських серіалів. У цілому правильно названа й основна причина цього — відсутність в незалежній Українській державі українських серіалів, українського кіно як виду мистецтва. І справу не рятують ні «Роксолана», ні «Чорна рада», де з усього багатопланового роману Пантелеймона Куліша вихоплено тільки один епізод. Невже це і є справжнє історичне обличчя України? Та ні ж. І українське козацтво заслужило право на свій телесеріал. Адже від свого виникнення, яке губиться в глибині віків, і до повної ліквідації, а вірніше — «переселення» на іншу «окраїну» неозорої імперії — на Кубань — пройшло не менше п’яти століть.
Інші справи — зараз. Сучасне Українське козацтво навіть не зуміло створити єдину громадську організацію, а задля задоволення чиїхось амбіцій розділилося на десяток різних організацій. Чи є це відображенням уміння українців самоорганізуватися? Чи є це справді проявом державницького мислення новоявлених козацьких гетьманів? Ні. Це, швидше, свідчить про відсутність цього самого мислення. Чи вони забули, що сталося з їхніми попередниками і з самою Козацькою українського державою, коли її почали ділити між собою два й більше гетьмани? А тут же справді, як кажуть, непочатий шмат роботи. І не треба нічого копіювати, а просто згадати власний історичний досвід.
І якщо Українське козацтво в минулому піднялося до створення власної незалежної держави, то амбітність та закланність козацької старшини її ж і погубила. Ще польський київський воєвода (до речі — українець і православний) А. Кисіль називав українця «бестією без голови». І на це не треба ображатися, а робити правильні висновки. Бо, як каже українське прислів’я, «до булави ще треба й голови». Тобто, щоб називатися козаком, а тим більше гетьманом, мало носити красиву форму чи козацькі вуса.
