Десь за місяць я вкотре поїду туди, щоб садити город. І
чомусь відразу перед очима вимальовується картина в чорно-сірих кольорах.
Як і де випросити, виблагати конячку, а дві — це вже розкіш. Сусіди в нас
дуже хороші, але допомогти нам теж не можуть. Одні вже старенькі й самі
не завжди мають сили, щоб обробити город. Інші молодші і мають навіть коня,
але він вже такий здохлячок, що посеред поля може впасти. Про тракторці
можна й не мріяти, хоч є два чи три, та я вже не впевнена в тому, що вони
ще їздять.
Але подивлюсь на своє село збоку, на тих сто хат, на тих
дідусів і бабусь, які все своє життя пропрацювали в колгоспі, то інколи
мені здається, що земля вже гірка від їхнього поту, а їхні руки пороз’їдали
сльози землі.
Багато разів я замислювалася над тим, що буде з моїм і
з багатьма іншими селами за кілька років. Перед очима зринають жахливі
картини. Що ж зробити, щоб цього не сталося?
Колись українське село було окрасою й «візитною карткою»
усієї України, разом зі своїми звичаями та обрядами, із мальвами під вікнами
й калиною в садку. А тепер воно на очах гине. Хто може допомогти селу?
До кого звертатися? Якби якийсь благодійник надав грошову допомогу або
допоміг придбати міні-тракторці для тих людей, які люблять землю й не уявляють
свого життя без неї. Також не зашкодили б якісь переробні пункти, наприклад,
такі, де б виробляли мюслі, які ми всі так любимо і які нам привозять з
Німеччини, Швейцарії та Польщі. Усі їхні складники ростуть у нас в Україні:
і злакові, і горіхи, і яблука.
Чи можна щось змінити в Україні на краще, якщо не змінити
українського села? Напевно, ні. Якщо не змінимо села, то всі інші зміни
можуть бути просто вже не потрібні. Хліб же росте на землі, у селі, а не
на асфальті. Якби ж то наша українська буржуазія, яка влаштувала таке дороге
і велике свято «Людина року», хоч трішки грошей подарувала селу, то, може,
щось і вдалося б змінити.
Де є небайдужі, де їх шукати, як до них приєднатися? Я
вже почала замислюватись над тим, який же фах обрати, щоб зарадити селу.
Минулого літа сапала буряки, але цим проблему не розв’яжеш, ще й однодумців
мало. Треба змінювати щось глобально й кардинально. У селі потрібна техніка,
сучасні технології переробки, потрібні дороги, телефони, кабельне телебачення
— тоді й люди молоді будуть на селі.
Нині усі — Президент, депутати, бізнесмени повинні збагнути,
що без високого (багатого) українського села не буде високої української
моди, не буде української красуні, не буде української людини року. Плакати
й нарікати вже пізно, треба будувати село, бо без українського села не
збудуємо української держави.
Наталя ВОЛОСАЦЬКА, 16 років
Львів
