Багато галасу в наших мас-медіа. Але якби той указ видав ще Кравчук, то, може, щось іще вийшло б, адже тоді були міцні колгоспи та радгоспи зі значним майном. Захотів би селянин відділитись з колгоспу, бо йому не подобається ставлення до людей голови — будь ласка, є і родюча земля, і на пай дістанеться щось із техніки. А що нині? Сплюндрована земля, що вже навіть забула про добрива і захаращена багаторічними бур’янами. Залишки поламаної техніки, яку не встигли розкрасти, і борги, борги, борги... Ну нехай держава спише заборгованість по податках, пеню. Але ж комерсанти, які продавали в сезон посівної та збору врожаю все необхідне втридорога, а потім скуповували цей же врожай за безцінь, борги не спишуть. Думаєте, новий уряд Ющенка зможе чимось допомогти? Та ви можете, поклавши руку на серце, сказати, що цей уряд новий? От і підходи в нього залишились старими. Одне з перших прийнятих рішень — заборона державним органам на місцях втручатись у справи селян, тобто надавати їм будь-яку допомогу в постачанні пального, добрив і всього необхідного. Тобто знову держава, але вже офіційно, віддає селянина на поталу посередницьким комерційним структурам. А що це сьогодні означає? Наші нафтопереробнi заводи більшою частиною стоять, і так буде до того часу, доки один відомий усім парламентський бізнесмен не викупить у держави контрольний пакет акцій. Пальне продають зараз так звані «бізони», доходи і прибутки яких не оподатковуються, і акциз за імпортоване пальне вони не сплачують на основі закону, прийнятого нашою Верховною Радою, тими депутатами, які колись обіцяли нам золоті гори. Таким чином, новостворені на основі приватної власності колективні господарства знову будуть закуповувати те пальне втридорога. За майбутній копієчний врожай. Ми бачимо по собі, що вже сталося з минулорічним врожаєм. Пам’ятаєте бадьорі запевнення, що того врожаю достатньо, щоб ми мали вдосталь хліба. Ті ж посередники, що вивозили пшеницю по 60 доларів за тонну, тепер ввезуть вже по 160. Сніжна зима обіцяє високий урожай. Та щоб він був, треба відсіятись. Озимини ж ми посіяли цієї осені ледь 30% від 1990 року, то який же буде він, врожай-2000?
Мій далекий предок Сергій Павлович Голіцин з 1857 по 1861 був у комісії, яка розробляла земельну реформу Олександра II, а з 1861 впроваджував її на Чернігівщині. Подумайте — чотири роки працювали над тим монаршим повелінням, яке ми так ганьбили цілих три чверті сторіччя. А тоді ж кожному селянину належало отримати від чотирьох до десяти десятин (десятина > 1,0925 га). Для того, щоб селянин зміг викупити ту землю, створено було земельний іпотечний банк, який давав безвідсоткові кредити на закупівлю необхідного майна. Не голі й босі селяни відходили від поміщика. Крім землі, він повинен був віддати їм безкоштовно те житло, в якому вони жили, і всю живність, яку вони мали, та ще по коню, корові та свині на чоловіка, якщо вони не тримали живності. За все це селянин повинен був або відробити (але не більше трьох років), або заплатити з отриманого від іпотечного банку кредиту. До речі, до 70% тих кредитів списувались, як колись у нас списувались борги колгоспів. А через 20 років передбачався новий земельний переділ, бо ж змінювалась демографія, і реформа передбачала ці зміни. Селяни знову повинні були отримати нові наділи для нових сімей. Внаслідок тієї реформи різко збільшилась продуктивність праці селян, з’явились зайві робочі руки, виник пролетаріат. Російська імперія пішла капіталістичним шляхом.
А що сьогодні? Ну нехай цей Указ таки впровадять у життя. Впровадять ті голови адміністрацій, ті голови колективних господарств, до життя яких куди там колишнім поміщикам, адже поміщик відповідав за те, щоб селянин не голодував і не жив у великих злиднях. Почитайте хоч біографію кріпака Шевченка. Нинішній голова ні за що не відповідає і дбає тільки про власний добробут. Виженуть, висловивши недовіру — так йому ж та правлінцям належить 51% паїв. Що він втратить?
Отримав я лист від селянина. Не перший лист. Та відповісти мені йому нічого. Як казав Ходжа Насреддін, «скільки не кажи «халва», солодко в роті не стане!».
Володимир ВЕРБИЦЬКИЙ-АНТІОХ, кандидат технічних наук, правнук автора «Ще не вмерла Україна» Львiв
