Цього тижня i в світовій, і в українській політиці сталося чимало значущих подій. Проте життя вирує не лише «у верхах». «День» продовжує розпитувати експертів про враження за минулий тиждень.
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук:
— Хороше — вдалося побувати у Львові на конференції під назвою «Розколоті історичні культури? Вплив подій Другої світової війни на затвердження національної символіки та національної державності на прикладі Польщі, України, Хорватії й Словаччини». Це була дуже добре організована, розумна конференція, важлива для мене, оскільки там йшлося про наш історичний досвід на тлі й у зіставленні з досвідом інших народів.
А погане враження я міг би висловити, використовуючи відомий афоризм: «Що таке медицина? Це і гаманець, і життя». Мені довелося цього тижня мати справу з медициною, й, на жаль, цей афоризм знаходить своє підтвердження. Але я дуже сподіваюся, що ситуація зміниться на краще.
Кирило ВИШИНСЬКИЙ, шеф-редактор інформаційної служби ICTV:
— Загальне емоційне тло цього тижня — дуже рівне, тому говорити про якісь надзвичайні події, які приголомшили б, не випадає. І це вже надає певного оптимізму. Лякає погода, вірніше — якісь її дивні зміни. Наприклад, мій знайомий з Москви розповідав, що там було нуль градусів і мокрий сніг. Похолодання було й у нас. Починаєш замислюватися над тим, що відбувається у світі: якщо так міняється погода й клімат, то як же повинні змінюватися ми й наше ставлення до всього, що відбувається навколо? Щодо великої політики, я бачу, що просто на моїх очах робиться історія і вирішуються конфлікти, які не вирішувалися роками. Принаймні, політики докладають до цього певних зусиль. Приклад — зустріч Буша, Шарона та прем’єр- міністра Палестини. Я виріс на тому, що програма «Час» щодня розповідала про напруженість на Близькому Сході, це сприймалося вже як вісті з полів. І я зараз бачу, що ситуація змінюється. Для мене це, звичайно, добра ознака (хоча я уявляю, скільком людям це має змінити життя, зокрема й моїм знайомим, які поїхали в Ізраїль). Досить приємно, що й Україна бере участь у історичних змінах, і те, що ми направляємо своїх людей в Ірак, свідчить про усвідомлення того, що й ми — частина цієї великої історії, ми також її якось робимо.
Роман НИКИФОРУК, головний лікар Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1:
— Хороше — за матеріалами, що стосуються управління лікарнею, напрацьованими в нас; готуюся видати книжку-збірку. Ще для мене було приємним відкриттям, що, згідно з попередніми розрахунками, в нас повинно вистачити грошей на завершення ремонту відділень (не всі з них мають нормальний, «людський» вигляд). Ну, а погано, що доводиться працювати з раннього ранку до пізнього вечора, у зв’язку з чим мало буваю вдома. Це важко, i влітку особливо відчувається. Знову зіткнувся з тим, що не всі лікарі дотримуються Закону України про психіатричну допомогу. Ми докладали всіх зусиль, щоб він виконувався, робили перевірки тощо. Але все-таки ще є накатані старі схеми, й іноді люди неправомірно госпіталізуються й утримуються в лікарні. Це прикро і неприємно. Цього тижня отримав відомості щодо зарплати, й мене в черговий раз вразило, наскільки низькі зарплати у наших працівників, особливо лікарів. Я просто вдячний людям, що вони працюють за такі гроші. Гадаю, що керівникам держави слід добре подумати про роботу бюджетної сфери: не можна тільки соціалістичними методами підганяти людей. У газетах постійно читаєш про вбивства, вибухи і т.ін. Я думаю, що це — наслідок якихось економічних негараздiв та психічної неврівноваженості наших людей. Хочеться все ж таки, щоб люди були культурнішими, спокійнішими й благополучнішими.
