Чому не відбулася «кольорова» революція в Білорусі, про польсько- українські відносини та настрої українців в останній передвиборний тиждень — у традиційній рубриці «Що хорошого? Що поганого?»
Валерій ТЕМНЕНКО , доцент Таврійського національного університету ім. В. Вернадського (Сімферополь):
— Великою кількістю знамен і прапорців цей тиждень нагадував 1 Травня радянських часів, лише колір полотнищ був іншим. Людський потік заповнював центральні вулиці Сімферополя — вони йшли і йшли, їх було багато тисяч. Щось у їхніх обличчях й одязі було дивним і незвичним: не такі люди зазвичай прогулюються сонячним суботнім полуднем у центрі автономної столиці. Було схоже, що майже всі вони погано одягнуті (пальто, плащі та куртки на них не оновлювалися років п’ять-десять або всі двадцять), погано харчуються — можливо, лише п’ють добре... Розрізаючи зустрічним ходом цю людську ріку, я почувався незатишно та відчужено. «Куди всі йдуть? На вокзал, чи що?» — здивовано спитав я у чоловіка на тротуарі. У руках він тримав такий самий, як і інші, прапор на височенному держаку, але чоловік не плив із потоком, а спостерігав за ним та регулював його. «По автобусах, — відповідав він діловито, — а ви з якого регіону?». Пробурмотівши, що місцевий і просто прогулююся, я рушив далі назустріч натовпу... Статечний, кривомовний лідер привіз на зустріч із собою багато тисяч людей, але не прихопив біотуалетів. Не знаючи міста, учасники мітингу розбрідалися по дворах і делікатно ходили до вітру біля сміттєвих баків на очах городян, які, втім, у більшості своїй збиралися голосувати саме за цього лідера. Не всі мітингувальники роз’їжджалися організовано, хтось вибирався своїм ходом. У маршрутці молоді жителі передмістя обговорювали останню передачу Савіка Шустера: «А Жирік йому як дав... А потім цьому Жирік як дав... «. «Так, — юнацьким солідним баском відповідав інший, — нам би такого, ми б виграли. У нас таких немає».
Справді, ніколи не почуваєшся таким далеким від народу, як у передвиборні часи. Добре, що — на відміну від такої шанованої на нашому сході Росії — ми справді маємо вибір: півсотні політичних партій і блоків реально конкурують за голоси виборців. Погано, що вибір такий доленосний і катастрофічний; це не тонкий політичний тюнінг — градус ліворуч або градус праворуч, податки на один відсоток більше або менше... Це жорсткий, грубий і брутальний вибір. Добре, що в Україні кожен може проголосувати без тиску. Погано, що доля країни так залежить від погано одягнених, малоосвічених людей, які погано харчуються, які здатні захоплюватися Жириновським або за 15 гривень узяти в руки будь-який прапор і поїхати в чуже місто — аби на дурняка...
Володимир ДУБОВИК , директор Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, кандидат політичних наук, доцент:
— Цього тижня багато із подій усередині країни та зокрема нашого регіону не були прямо пов’язані з виборами. Запам’ятався цікавий і неформальний діалог головного редактора газети «День» Лариси Івшиної з великою та різноманітною аудиторією Одеси. Увагу людей, безсумнівно, привернула презентація двох нових видань із серії «Бібліотека «Дня». Справді, і книжка, присвячена пам’яті Джеймса Мейса, і збірник статей Клари Гудзик — це справжні зразки журналістики найвищої якості, а ще й небайдужого, вкрай авторського погляду на проблеми нашого життя. Пощастило побувати мені і на концерті «Оркестру весіль і похоронів» на чолі з геніальним Гораном Бреговичем. Його чудові композиції, звісно, відомі багатьом у всіх куточках світу, але ось можливість побачити та почути цю блискучу виставу мені та моїм друзям випала вперше. Справді, починаєш сприймати «життя як диво». За всього напруження наших передвиборних баталій мою увагу так само привернув похорон Слободана Мілошевича та вибори в Білорусі. Що стосується прощання з «гаазьким в’язнем», то можна зазначити, що Мілошевич став знаковою фігурою, тільки знак для різних людей теж різний. Немає сумніву, що його ім’я стане символом для деяких сербських (і не тільки) націоналістів, для багатьох антиглобалістів, людей антизахідних і, зокрема, антиамериканських поглядів. Дивно, як багато людей схильні в усьому бачити провину та «руку» Вашингтона! А багато сербів тим часом сплять і бачать, як би їм перегорнути похмуру сторінку своєї недавньої історії, пов’язану з Мілошевичем. Вони хочуть бути частиною сучасного цивілізованого світу, розділеного не за релігією, мовами або етнічною приналежністю, а спільного дому, в якому поняття прав людини не будуть порожнім звуком. От би й у нас уважніше придивилися до того, як Сербія й інші країни на Балканах послідовно йдуть до НАТО і ЄС, тоді як у нас тут усе ще плачуть за бомбардуваннями 1999 року. Лукашенко залишиться при владі ще на деякий час, можливо, дуже надовго. Чергової «кольорової» революції не сталося, та й не могло статися. Багато білорусів не готові до змін, приймають дешеву лукашенківську соціальну годівницю як благо. Мало хто сумнівається в тому, що там мали місце фальсифікації. Але народ однаково не був готовий до того, через що пройшли українці в кінці 2004-го. Ми не можемо звинуватити білорусів, але, навпаки, повинні бути поруч із ними з надією, що і їм доведеться виходити з тривалого стану «совкового» сну.
Олена СЛЬОЗКО , старший науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України:
— Цей тиждень показав, наскільки все-таки цінний «голос» кожного з нас — боротьба бачилася в усьому. Добре, що в таку мить відчуваєш, що живеш у демократичній країні. Погано, що деякі агітатори намагалися працювати одночасно на кілька партій. Можна було спостерігати картину, коли на склі автомобіля красувалася символіка однієї партії, а на даху того ж автомобіля майоріли прапори антагоністичної партії. Заповзятливості нашим людям не позичати!
Микола МОВЧАН , кандидат політичних наук:
— Цікавою подією стала прес-конференція олімпійської чемпіонки Стелли Захарової, представника ООН в Україні Френсіса О’Доннелла та співака Володимира Гришка з нагоди організації 25-26 березня Міжнародного турніру зі спортивної гімнастики на Кубок Стелли Захарової. Цьогорічний турнір відбудеться під егідою ООН і буде присвячений 20 мроковинам Чорнобильської катастрофи. Адже його головна мета — популяризація здорового способу життя серед молоді на постраждалих від Чорнобильської аварії територіях. Сподіваюся, турнір Стелли Захарової зможе цьому посприяти. До того ж в турнірі візьмуть участь представники 15 країн, серед яких Україна, Японія, Китай, Греція, Канада, Чехія, Хорватія, Бельгія, Угорщина, Фінляндія тощо. Приємно, що в рамках Року України в Польщі теж відбулося чимало значних подій. Наприклад, у Краківському національному музеї відкрилася виставка «Скарби з Чорного моря». А під патронатом Історичного інституту Вроцлавського університету пройшла наукова конференція «Постать лемківського художника Никифора-Епіфанія Дровняка та його внесок у світове малярство». Приємно, що до цих заходів залучаються представники української діаспори як у Польщі, так і у Словаччині. До того ж вони допомагають на регіональному рівні відкривати Україну в Польщі.
З багатьох точок зору цікавим був і візит президента Росії Володимира Путіна до Китаю, де між Російською Федерацією та Китайською Народною Республікою була прийнята спільна декларація, в якій йдеться про поглиблення співробітництва в багатьох галузях. На сьогодні можна спостерігати процеси, які у майбутньому, за певних обставин, можуть призвести до створення стратегічного чотирикутника Росія-Китай-Індія-Іран. Якщо до російсько-китайського альянсу приєднається, за певних умов, Індія та Іран, то це може бути серйозним фактором у розподілі сфер впливу в Азії, що, в свою чергу, безпосередньо впливатиме як на зовнішню політику США, так і на баланс сил у зазначеному регіоні.
Валерій ОРЕЛ , керівник відділу Інституту онкології АМН України, професор:
— Закінчилася третя чверть у школі. Мій онук, третьокласник Валерій, закінчив її непогано — з середнім балом 11. Це спонукає весело й безтурботно задовольнити затягнуту зимою спрагу по весні на природі. Принаймні, погуляти у ці вихідні дні разом з онуком та донькою Іриною. Здавалося, що безтурботне життя є майже вершиною нашого людського щастя. Але через деякий час починаєш згадувати, що є ще щось інше, що весь останній тиждень турбувало тебе, затягувало до вирви хаосу, людських сперечань, які точилися з проблеми перерозподілу влади в нашій країні на виборах. І дійсно, а як особисто кожна людина повинна поставитися у неділю до вирішення цього загально важливого питання? А чи існують взагалі якісь завади до пошуку особистого щастя у гармонії з шляхом розвитку всього людства? Звичайно, для кожної людини вони свої, а закони розвитку всього людства, незважаючи на суттєві різноманітності, більше все ж мають загальний характер. Що важливіше — ідея чи матеріальні блага? При цьому пригадується давнішня суперечка між матеріалістами та ідеалістами. Перші вважають, що ціле повністю описує властивості частини, в той час як другі навпаки стоять на тому, що ціле не дорівнює сумі частин. Починаєш думати, а ким краще бути? Мабуть матеріалістичним ідеалістом. І мій особистий голос на недільних виборах — це шанс пошуку особистого щастя в різноманітних розбіжностях розуміння людського щастя моїх співвітчизників.
