Цього тижня Верховна Рада нарешті схвалила висновки та пропозиції бюджетного комітету до проекту закону про держбюджет на 2006 рік. В той же час столицею прокотилася хвиля протестів проти нинішньої політики влади. Протестували таксисти, ветерани Афганістану... Експерти відзначають, що це — тривожний симптом. Детальніше про ці та інші події тижня — у рубриці «Що хорошого? Що поганого?».
Вадим ШИПУЛІН , доцент, директор Національного музею медицини України:
— Як громадянина мене порадувало те, що Верховна Рада схвалила висновки та пропозиції бюджетного комітету до проекту закону про держбюджет на 2006 рік. Як директора музею, порадувало те, що за дорученням Президента Віктора Ющенка нарешті почала формуватися міжвідомча комісія, яка повинна вирішити наболілі питання нашого музею. Річ у тім, що Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця уже сімнадцять років не передає музею будівлю, в якій він знаходиться. Хоча у 14 статті Закону України «Про музеї та музейну справу» говориться про те, що приміщення музеїв, що є у державній чи комунальній власності, передаються їм на праві оперативного управління. А у нас існують певні розпорядження, підписані ще за радянських часів, але вони просто не виконуються. Тому я був змушений звернутися до Президента, який дав доручення вирішити це питання в правовому полі. Сподіваюся, що через сімнадцять років все ж таки буде поставлена крапка у цьому болючому для нас питанні. А неприємне те, що почали страйкувати люди: таксисти, лікарі... Це — тривожний симптом. А оскільки наближаються вибори, то, мені здається, ця хвиля страйків наростатиме. Хоча вимоги абсолютно вірні, і в більшості випадків я їх підтримую.
Максим СТРІХА , доктор фізико-математичних наук, письменник:
— Що хорошого? У четвер відбулося перше засідання «Київського клубу», заснованого низкою громадських організацій, з метою обговорення сьогоднішньої ситуації в столиці і стратегії її подальшого розвитку. Добре, що є організація, яка об’єднує провідних експертів і організовує відкриті засідання для обговорення різних питань міського життя. Певною мірою, цей клуб став дочірньою організацією Українського клубу — експертної організації, яка займається дискусіями на загальноукраїнські теми. Як на мене, ця подія дуже важлива. Хоча сама ситуація в Києві оптимізму не додає. Наслідки діяльності теперішньої міської влади очевидні: зруйновано історичний центр міста, поки що лишаються колосальні проблеми в плані розвитку міської інфраструктури, саме будівництво ведеться без урахування потреб розвитку цієї інфраструктури, забезпечення транспортного обслуговування киян теж потребує покращення ситуації. І, нарешті, найгірше — в міської влади відсутнє чітке бачення подальшої стратегії розвитку столиці. Тому одностайним висновком учасників «круглого столу» було те, що основою майбутньої місцевої виборчої кампанії в Києві мусила б бути не війна компроматів, а презентація бачення різними політичними силами своєї концепції розвитку територіальної громади міста Києва. У засіданні взяли участь експерти, представники чинної влади і громадськість міста Києва. Щодо негативних подій, то для мене сумними стали наслідки голосування з питання про використання транспортної авіації в потребах НАТО. Йдеться про проект закону про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням Об’єднаних Збройних сил НАТО з питань трансформації та Верховним головнокомандуванням Об’єднаних Збройних сил НАТО в Європі щодо використання стратегічної транспортної авіації України в операціях та навчаннях НАТО. Проте цей проект, після доповіді міністра оборони Анатолія Гриценка, набрав у парламенті лише 207 голосів і не був прийнятий. Варто зауважити, що питання було більш- менш нейтральним і, більше того, — обіцяло Україні лише комерційні вигоди і практично не передбачало ані видатків, ані ризиків. Це означає, що прозахідний імпульс владою було значною мірою втрачено. І сьогодні важко сподіватися, що новий склад українського парламенту буде прихильніший до європейської і атлантичної інтеграції. Це, звичайно, не обіцяє нам райдужних перспектив у нашому русі в західному напрямку.
Олег ЗАДОРОЖНИЙ , таксист служби таксі «062» (м. Хмельницький):
— Вважаю, що добрим знаком цього тижня стало те, що таксисти України все-таки об’єдналися для відстоювання свого права на професію. А погано те, що уряд нас зовсім не почув. Віктор Ющенко, якого ми підтримали під час помаранчевої революції, і представники влади, заради якої ми мерзли на Майдані, навіть не вийшли до нас. Це ображає. Новий законопроект, проти якого ми виступаємо, вимагає серед іншого сертифікацію автомобілів. Щоб сертифікувати автомобіль, треба їхати до Львова, потім у Київ, бігати по кабінетах — внести купу грошей, здати документи, потім їхати назад, через час знову приїжджати... Щоб продати машину — та сама процедура... Тим паче, що від нас вимагають експлуатувати автомобілі, яким не більше десяти років. Але ж не кожний таксист може собі дозволити купити нове авто. Бензин теж подорожчав. Вийшов до нас один депутат — не пам’ятаю його прізвища — казав, що в нього є свої служби таксі, відкрито погрожував створити монополію... От ми постояли і роз’їхалися. Намерзлись, як на Майдані минулого року...
Олеся БІЛОУС , редактор «Великої дитячої газети»:
— Що поганого? До виборів ще півроку, а негативні наслідки передвиборної кампанії вже виявляються і «б’ють», в основному, по найбеззахиснішій верстві населення, — дітях. Друкарні відмовляються друкувати видання через те, що вони перевантажені замовленнями кандидатів у депутати: рекламними брошурами, листівками тощо. А ми прагнемо, щоб якісні видання були доступні для всіх верств населення, тому тримаємо невисоку ціну. Але зараз питання стоїть руба: або затримувати вихід видань на невизначений термін, або піднімати ціну щонайменше в 2 — 3 рази. А все через те, що роботи у друкарень зараз більш ніж достатньо — щодня друкуються стотисячні тиражі агітаційних політичних газет. Через такі вигідні одноразові замовлення ціни зростають у кілька разів навіть для постійних клієнтів. У такій самій ситуації опинилося чимало періодичних видань, чий тираж не доходить до позначки сто тисяч. А як же діти? Виходить, що ті, хто за всіма законами є поза політикою, опиняються, можна сказати, у її вирі, у гущині всіх баталій. Вибачайте, мовляв, малята, наступні півроку навчатися і розвиватися ви будете виключно на політичних листівках та брошурах… А як же передвиборні обіцянки, лозунги та заклики народних обранців про те, що головна мета кожного — це турбота про дітей, про їхнє майбутнє і теперішнє? Знову порожні балачки?
