Скандал навколо Андрія Ющенка, прогнози підвищення цін на нерухомість, конфлікт між Спілкою кінематографістів i Міністерством культури та туризму — ось деякі з тем, що хвилювали українців протягом тижня, що минає. Детальніше про ці та інші події — у рубриці «Що хорошого? Що поганого?»
Дмитро ДОБРИЙ-ВЕЧІР , гурт «ВІЙ»:
— Як на мене, подія тижня — це скандал навколо сина Президента — Андрія. Вважаю, що у цій справі необхідно щось робити терміново, оскільки влада й так трішки розслабилася. Я, наприклад, як говорять, руками й ногами голосував за Ющенка, але зараз... Я не дуже люблю журналістів, бо у самого були з ними не дуже нормальні стосунки, але в даному випадку вважаю, що журналісти праві. Ображати журналіста пан Ющенко не мав права.
А позитивне стосується культурного життя. Радує, що цього літа майже чи не щодня відбуваються якісь фестивалі. Подобається піднесення народної культури в Україні. Це добре, що люди почали цікавитися не лише якимись речами, одягом та ковбасою, а й українською культурою.
Олександр ВИННИКОВ , радник з правових питань Мережі громадянської дії в Україні:
— Прогнози подальшого зростання цін на нерухомість, зокрема у Києві, вже стають в традиційно млявіший для ринку сезон відпусток своєрідним шумовим фоном у ЗМІ — умовно «добрим» для власників та умовно «поганим» для тих, хто тільки збирається купувати житло. І безумовно, добрим для банків, які кредитуватимуть і будівельників, і покупців. Але ризики, як подивитися на проблему ширше, у цьому фоновому середовищі переважають. По- перше, наявні кошти співгромадяни воліють вкладати не в цінні папери і не в депозити, коштами від яких можуть користатися всі сектори економіки, а в окремий — і доволі обмежений, попри цінову спіраль — сектор операцій з купівлі-продажу житла. Готелі та інша бізнесова нерухомість досі привертають на порядок меншу кількість інвесторів, хоча потреба в ній відчувається, особливо у великих містах. А ціни на фізично обмежену кількість об’єктів не можуть зростати постійно — приклад Японії, де криза ринку нерухомості втягнула країну в тривалу депресію, та багатьох європейських міст (де ціни уже нижче київських через відтік постійних мешканців у замістя) тут дуже промовистий. Отже, кінцевий споживач може опинитися у значних збитках. По-друге, вартість житла значно залежить від того, чи не будують під вікнами цілодобово (бо нема вільних ділянок) черговий хмарочос. Зокрема, кияни це вже відчули на собі у формі падіння ліквідності та (або) ціни своїх квартир. І без урегулювання місцевих планів будівництва, землевідведення та інших пов’язаних речей у більш-менш прозорий спосіб «земельно-будівельні» конфлікти у Києві чи Криму тільки зростатимуть у ціні. Нарешті, поновлення пільг з оподаткування доходів від продажу нерухомості дещо пожвавило ринок, але перспектива впровадження податку на нерухомість — передбаченого, до речі, законом про систему оподаткування — може знову різко вплинути на попит і пропозицію. А органи місцевого самоврядування в усьому світі найбільші доходи отримують саме від цього податку і є його лобістами. Отже, якщо перспективи придбати житло у власність марніють для багатьох співгромадян, а оренда його залишається майже не врегульованою на законодавчому рівні (додайте проблему боргів за комунальні послуги, які комунальні служби поки не наважуються продавати тим же банкам), то восени і, напевно, перед виборами треба очікувати чергових спекуляцій навколо цієї проблеми — і фінансових, і політичних.
Анжеліка ЧЕРНЯХІВСЬКА , музикант, художник, поетеса:
— Серед повідомлень цього тижня було таке, що приємно вразило, — про виступ дитячого хору «Щедрик» у Ватикані, на фестивалі «Musіca Sacra a Roma». Те, що в талановитих українських дітей є можливість виступати з концертами в Римі й навіть перед Папою Римським, — це дуже добре: приємно знати, що наші діти мають можливість творити й самовиражатися. Виступ в Італії стане для цих дітей неоціненним досвідом — адже італійці сприймають музику дуже тонко й мають менше всіляких забобонів і стереотипів, які в нас, навпаки, є й зумовлені матеріальними нестачами й певною культурною неосвіченістю. В нашій країні з підозрою ставляться до всього того в творчості, що не підпадає під вузькі рамки телевізійних і радійних форматів. В Італії цей культурний простір набагато ширший. Наприклад, моя група «Ельф» виступала того року в Італії на фесті «Music World» разом з іншими високопрофесійними й дивовижно талановитими колективами з України. Тоді я переконалася, по-перше, що у нас дуже багато митців, яких широка аудиторія не знає і не чує, а вони до своєї аудиторії на Батьківщині не можуть ніяк достукатися — певно, що через упереджене ставлення до деяких форматів, через те, що є музика-бізнес, а є музика-не- бізнес. Таке сприйняття вітчизняних культурних процесів збіднює їх, найчастіше — вбиває в зародку. По-друге, спілкування з європейськими музикантами впевнило мене й у тому, що справжність творчості визначає не диплом, а душа, а ще в тому, що європейці «на ура» сприймають ту музику, яка тут, у нас, удома, ігнорується рекординговими компаніями й ЗМІ, а там здобуває премії та визнання. Найцікавіше те, що наші музиканти їдуть за кордон не за преміями, а щоб виступити, донести свою музику до слухачів. Музиканту, митцю необхідна аудиторія, і якщо від неї штучними методами, насильно, відривають, — це біда. А для великого відсотка митців в Україні ось ця ізоляція, неможливість виступати, на жаль, реальність. І для того, щоб не розчаруватися в собі, в своєму таланті, в своєму горінні, для багатьох колективів і авторів є одне спасіння — спілкуватися з Європою, виступати на її теренах. Не можна консервуватися й впадати в депресії, треба шукати можливості для реалізації себе.
Людмила ГОРДЕЛАДЗЕ , директор кінотеатру «Жовтень»:
— Погано те, що різко впали касові збори кінотеатрів. Причому це стосується і всієї України, і всієї Росії... Тому я, як директор кінотеатру, з жалем можу сказати, що цього тижня глядач нас покинув. Але я його розумію. Нових хороших фільмів немає. Зокрема, вітчизняних. Бо американське кіно, мабуть, вже набридло. Є лише сварки Міністерства культури та туризму зі Спілкою кінематографістів та іншими інстанціями. Вразив наказ Міністерства культури та туризму про створення державного господарського об’єднання «Компанія «Довженко-фільм». Вважаю таку тактику невиправданою. Можна об’єднувати у концерн, наприклад, авіапідприємства. Але й там складно. А об’єднувати в концерни кінопідприємства можуть тільки непрофесійні керівники. Бо кінопродукт створюють автори, творці, і їм зовсім не потрібний великий колгосп. Їм треба, щоб були умови для творчості та виробництва. А умови для одеських кінематографістів зовсім не такі, які потрібні для їхніх колег у Києві. А все це об’єднувати... Звичайно, може, міністерству буде легше всім цим управляти, але ж не в цьому полягає мета підвищення ефективності галузі і взагалі роботи з культурою. Сподіваюсь, що подальші кроки будуть більш продуманими.
