Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

Чи обмежиться «ремонт» держави «сантехнікою»?
24 червня, 2005 - 00:00

«Міні-Давос» у Києві, проект «Сто тисяч книжок», «Справа Халаджі» — про ці та інші події тижня, що минає, у традиційній рубриці «Що хорошого? Що поганого?»

Віталій КАПРАНОВ , директор видавництва «Зелений пес»:

— Найрадісніша подія цього тижня — старт першого великого книжкового проекту міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди, Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, «Саміт-книги», Фонду «Відродження» та видавництва «Зелений пес», який називається «Сто тисяч книжок». Завдяки цьому проекту протягом трьох років ми маємо відкрити 16 регіональних складів української книжки, щоб місцеві книгарні, по-перше, мали де взяти книжки, по друге, мали змогу взагалі з’явитися на світ. Бо сьогодні,щоб відкрити магазин книги та заставити його книгами, треба їхати або в Київ, або в Харків. Наприклад, в Херсонській області підприємець не може відкрити книгарню, бо в нього немає дистриб’юторів. Якщо ми ще знайдемо інвесторів, то будемо продовжувати розпочату справу. Хто знає, може, замість 16 ти буде набагато більше. Також буде створено книжковийінформаційний портал в інтернеті, де міститиметься інформація про всі книжки, які виходять в Україні. А сумне криється в тому, що влада України не тільки не бере в цьому участі, більше того — вона навіть проігнорувала цю подію. Влада ще раз продемонструвала, що на книжки вона чхати хотіла. Тому ми зрозуміли, що державу треба будувати незалежно від влади. На думку приходять слова Леся Подерев’янського, який казав, що ремонт треба починати з сантехніки. Схоже, що цей ремонт таки починають з сантехніки, але як я розумію, на сантехніці його й закінчать.

Володимир БОЙКО , журналіст:

— Тиждень, що минув, хоча й не запам’ятався якимись помітними подіями загальнонаціональної ваги, приніс добру й довгоочікувану звістку для журналістів кількох видань, зокрема для мене. Впродовж двох років ми з колегами боролися за долю мужньої та чесної людини — колишнього начальника одного з відділів Управління МВС в Донецькій області, підполковника міліції у відставці Михайла Халаджі. Влітку 2003 року Михайло Олександрович дав мені інтерв’ю, у якому розповів про кримінально-церковний бізнес на донецьких теренах людей з найближчого оточення тодішнього віце-спікера Геннадія Васильєва. У результаті вийшло кілька моїх публікацій. Наслідки для Халаджі не забарилися — 10 листопада 2003 року стаття «В краю непуганых прокуроров» цитувалася на пленарному засіданні Верховної Ради під час обговорення кандидатури Васильєва на посаду генерального прокурора, а наступного робочого дня донецька прокуратура кинула Михайла Халаджі за ґрати. Через два дні через розголос у пресі пенсіонера МВС довелося випускати. Але проти нього була сфабрикована кримінальна справа. Та ось нарешті 22 червня Апеляційний суд Донецької області повністю виправдав ветерана міліції й визнав, що матеріали кримінальної справи проти нього повнiстю сфальсифіковані. Мабуть, вперше журналістам вдалося відстояти людину, проти якої була кинута вся репресивна машина держави, а журналістський цех поповнився ще одним майстром — Михайло Олександрович ось вже півтора року очолює кореспондентський пункт газети «Свобода» в Донецькій та Луганській областях і відомий читачам цього тижневика матеріалами про події на Сході України.

Водночас щасливий фінал «справи Халаджі» аж ніяк не свідчить про те, що в Україні нарешті запанувала повага до законності. Негатив від діяльності нової влади, на жаль, продовжував накопичуватися й впродовж останнього тижня. Чвари у верхніх ешелонах влади та підкилимова боротьба людей з оточення Президента, відверта й неприхована самореклама керівників правоохоронних органів у засобах масової інформації та доведена до непристойності ситуація з народними депутатами-сумісниками, утворення комісії з питань судової реформи у складі людей, що скомпрометували себе повною зневагою до самої ідеї правової держави, та відсутність реальних кроків у бік демократизації суспільства — все це вже починає сприйматися широким загалом як візитівка нової влади. І це, мабуть, найгірше з того, що могло трапитися.

Валерій ЗЛИВКОВ , доцент Національного технічного університету України «КПІ», кандидат психологічних наук:

— Головна і визначна для України подія — Всесвітній економічний форум, так званий міні-Давос, який відбувся в Києві. Цей форум був свого роду свідченням інтересу основних світових і європейських інвесторів до українського бізнесу. Крім того, підписання головою Верховної Ради Володимиром Литвином і прем’єр-міністром Юлією Тимошенко меморандуму про гарантії прав власності має заспокоїти іноземних інвесторів і намітити перспективи розвитку окремих галузей економіки. Необхідно відзначити, що за перший квартал 2005 року прямі іноземні інвестиції становили 382 мільйони доларів. Друга значуща для мене подія — перемога донецького «Шахтаря» в Чемпіонаті України з футболу і масштабні святкування з цього приводу. У цьому святкуванні я б виділив два цікавi моменти. По-перше, це свято мало регіональний характер, якщо не брати до уваги російських представників естради, які не втрачали нагоди сказати про єдність країн СНД. По-друге, дивно, що були відсутні поздоровлення з боку центральної влади, яка начебто вболіває за український футбол. Не можна не зробити зауваження і з приводу підвищення цін на проїзд у Києві та збільшення кількості маршруток. Наприклад, у Відні або Празі городяни пишаються своїми екологічно чистими і безшумними трамваями. А у Києві влада знiмає трамваї, замінюючи їх на маршрутки. Про екологію вже й говорити не доводиться. Стосовно позитивного, то викладачі нашого вузу були приємно здивовані, отримавши в червні дуже солідні доплати за викладацький стаж і вчені звання.

Підготувала Юлія КАЦУН
Газета: 
Рубрика: