Перемога Руслани на Євробаченні сколихнула всю країну. Усі завзято почали дискутувати про наслідки цієї перемоги як для України, так і для самої співачки. Цю основну подію минулого тижня (зрозуміло, як «хороше») згадують і всі опитані нами експерти. Проте враження від життя країни за тиждень, що минає, не обмежуються тільки спогадами про Євробачення.
Микола ОЖЕВАН, професор кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків із громадськістю Інституту міжнародних відносин при Національному університеті імені Тараса Шевченка, доктор філософських наук:
— Через два тижні після того як Європа розширилася, щільніше закривши колись напівпрочинені «шенгенські двері», ми мали чергову нагоду святкувати у стилі contra spem spero День Європи. Усе б закінчилося звичним хепенінгом на майдані Незалежності, після якого залишаються гори сміття. Й раптом сталося те, що не могло не статися. Руслана Лижичко з великим відривом перемогла в дуже демократичному всенародному конкурсі Євробачення.
Великої політики тут, звичайно, немає, але певна політична психологія таки є. Бо зовсім не виключено, що мешканці тих країн, які віддали Українці найвищі бали, зробили це задля психологічної компенсації, замолювання почуття провини перед народом, яким так недолуго знехтували.
Стиль Войовничої Принцеси, облюбований Русланою, знавці проблеми називають садомазохістським. І в цьому «садо» таки щось є. Бо відтепер європейцям доведеться ламати голову над нашою войовничою магічною формулою «Шіді — ріді — дана». Це вам не якийсь там лірико-романтичний «шикидим»…
Руслана — дзеркало Української Революції. Досі ми, українці, знали лише одне — ми невиправні мазохісти. Народ із недорозвиненими ідентифікаторами власного «Ми», схильний сипати сіль на власні рани, думати, що добре виключно там, де нас нема, що перемоги обов’язково дістаються іншим, а нам — лише поразки. Зрештою, ми не схильні вживати рідну мову теж, мабуть, тому, що в глибині душі переконані, — від неї одні лише нещастя. А от варто заговорити «панською мовою» (хоча би британсько-американською), як відразу залучишся до вищих благ цивілізації. Не дивно, що хороше у мазохістській свідомості має тенденцію переосмислюватися як погане. Ось як звучить одна з ранніх пісень Руслани: «Сонце на заході дня / Мить лише — щастя нема / Юність у небі вогнем промайне / Може, нас вітер несе».
Тим дорожчою є зміна Русланиного стилю й Перемога спадкоємниці Роксолани, якою нині себе вважає пані Руслана, над Мазо-баченням й Євробаченням.
Щодо мазохістів, то на їхню долю випав плач на київських ріках. Злорікують з приводу стамбульської сцени, яка аж у трьох місцях тріснула під час виступу співачки. Бідкаються, що це ж треба приймати уже через рік купу гостей, а залу підходящого в Києві немає.
І на цьому тлі цього суцільного «мазо» якось відійшло на другий план, що Руслана — наш перший реальний здобуток на шляху до омріяної Європи. Й що відтепер маленькі українці й україночки таки знатимуть із кого робити життя.
Василь КАПУСТЯН, директор Ботанічного саду ім. Академіка Фоміна:
— Хороше — це перемога нашої Руслани Лижичко на Євробаченні. Приємно, що у четвер наш Ботанічний сад відвідала делегація студентів із Черкас. Мене радує те, що їм цікаво познайомитися з нашою роботою. Погане — це погода. Псують настрій холодний вітер та короткочасні дощі. Погане також те, що нам не вистачає коштів. Через те постійно дивлюся на розвалений паркан навколо Ботанічного саду: коли я прохожу повз нього, то залишається дуже неприємне враження.
Юрій ГОРБУНОВ, тележурналіст («Новий канал»):
— Хороша і, мабуть, найголосніша подія тижня — це перемога України на Євробаченні. І, мені здається, що сьогодні для України це більш важливо й потрібно, ніж для самої Руслани. А погане — зіткнення пасажирського автобуса з вантажним потягом у Одеській області, де чимало людей загинуло й чимало було поранено. Хотілося б, щоб таких випадків було якомога менше. Що хорошого в моєму житті? Минулого тижня мене затвердили на роль у кіно — я буду зніматися в телесеріалі «У пошуках кохання».
