Цей тиждень був помітним завдяки двом святам — Міжнародному жіночому дню та 190-й річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Про ці та інші події тижня, що минув, — у нашій щотижневій рубриці «Що хорошого? Що поганого?».
Наталія ЧЕРНИШ, кандидат філологічних наук, доцент кафедри видавничої справи та редагування Української академії друкарства (Львів):
— Добре те, що на цьому тижні наші студенти успішно завершили переддипломну практику. Тепер можна подивитися, наскільки добре ми підготували п’ятий та шостий курси. Приємно відсвяткувала свій день народження. Добре, що вчасно виплатили зарплату, яку, до речі, обіцяють підвищити (на мою думку, економіка все ж таки визначає стиль нашого життя). Хорошою подією для мене і моїх колег було святкування Шевченківських днів як в академії, так і в місті. Приємно, що у нас, на кафедрі, гарно виступили студенти: у ці дні ми особливо багато говорили про сучасне відтворення творчості Шевченка у видавничому процесі, про нові книжки, присвячені поетові. Зокрема, про книжку видавництва «Наша наука і культура» — Огієнкового «Тараса Шевченка».
Володимир ЛУКАШЕВ, народний артист України, художній керівник Національної філармонії України, професор:
— Приємно, що дев’ятого березня, на день народження Тараса Шевченка, у нас відбулася грандіозна прем’єра опери нашого сучасного композитора Левка Колодуба під назвою «Поет». Ця опера — про буремне життя і шлях Тараса Григоровича. Думаю, ми зуміли поставити надзвичайно яскраву виставу за участі хору й прекрасних солістів. Адже зала була переповнена, й усі сприйняли цю прем’єру як значну мистецьку подію в Україні. (Бо, хоч як це дивно, жодної іншої опери про поета немає.) На прем’єрі «Поета» були представники Міністерства культури і мистецтв, Міністерства закордонних справ, провідні музикознавці. Звучали вітання. Це приємно. А ще того ж дев’ятого березня біля пам’ятника Шевченка збиралися різні верстви нашого населення, в тому числі й керівники уряду, й покладали квіти до пам’ятника Шевченку. На жаль, там відбувалися дуже негарні події: летіли й ганчірки, ще якийсь мотлох. Дехто поводив себе на межі хуліганства і хотів перетворити урочистості на соціальну сутичку. Це погано. День народження Тараса Шевченка — свята дата для кожного з українців. І кожний з нас має право прийти і виступити біля його пам’ятника. Але ж не можна перетворювати цю дату у відкрите хуліганське дійство!
Віталій КОВАЛИНСЬКИЙ, історик, письменник:
— Дуже прикра подія полягає в тому, що на цьому тижні почалося «виселення» Музею історії Києва (фактично його ліквідація) з Кловського палацу, де він розташовувався з 1982 року. Цього тижня за рішенням Кабінету Міністрів почалося «виселення в нікуди». Це «нікуди» — четвертий поверх Українського дому, який останнім часом набув слави як місце для проведення ярмарок та розпродажу широкого вжитку товарів. І саме туди нас, Музей історії Києва, запроторюють. Буде у нас кімната, але ж музею вже не буде! Усе попакується у ящики, бо виставити фонд у 250 тисяч експонатів неможливо. А на нашому місці буде Верховний Суд України. Один із керівників Верховного Суду сказав, що Кловський палац буде обличчям українського правосуддя. На жаль, обличчям українського правосуддя якраз і є те, як вони поводяться з Музеєм історії Києва. Ні постанова Верховної Ради (яку було винесено у вересні минулого року і в якій було записано рекомендації Кабінету Міністрів переглянути та скасувати свою постанову про виселення Музею історії Києва), ні спроби Леся Танюка, Бориса Олійника, Миколи Жулинського щось змінити ні до чого не привели.
Світлана КОЛЯДА, тележурналіст («Інтер»):
— Для жінок, напевно, найкращою подією цього тижня було свято 8 Березня. Особисто мене дуже порадувало, що в цей день несподівано з’являлися на горизонті люди, яких я давно не бачила і не чула. Також для мене завжди має значення гармонізація простору всередині мене, яка відбувається з кожним приходом весни: щось переглядаєш у собі та дивишся на все з оптимізмом. Я «розбираю» себе на дрібні шматочки, потім «збираю», вирішую, що залишити в минулому, а з чим йти далі. В політичному житті вже, як правило, дуже засмучує дев’яте березня. Бідний Тарас Григорович! Гадаю, він би не дуже зрадів, побачивши всі ці масові маніфестації. Адже Тарас Шевченко — це гордість країни, і річниця з дня його народження — свято дуже гарне. І тому завжди стає сумно, коли це чисте свято «прикрашають» чимось своїм — власним і надуманим. Засмучує також і те, що, незважаючи на початок весни та весняні свята, внаслідок терактів у світі гинуть люди. А інформація про теракти з’являється в новинах майже щодня.
Людмила МИХАЙЛИЧЕНКО, заступник директора Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького:
— Напевно, неприємним можна назвати те, що тане сніг і навколо бруд. Скрізь «спливає» сміття, в якому ми, здається, потонемо. І, щоб не бачити цього жаху, залишається лише сидіти в приміщенні бібліотеки і нікуди не виходити. Що хорошого? Дуже добре у нас пройшли Шевченківські свята. До пам’ятника поета люди приходили з квітами. У місті з приводу річниці з дня народження поета було організовано великі торжества. Наприклад, у Луганському національному педагогічному університеті ім. Т. Шев ченка пройшла конференція, присвячена поету; було зорганізовано студентські наукові читання. В нашій бібліотеці Шевченківські дні відкрилися презентацією книжкових виставок. Величезний внесок в організацію цих виставок зробив наш відомий літературознавець, вчитель Богдан Васильович Пастух. Це людина дуже небайдужа до всього, що пов’язано з українським словом, українськими класиками. Раніше, четвертого березня, клуб «Літературна Луганщина» організував захід «Слово про Кобзаря». А дев’ятого березня в нашій літературно-музичній вітальні було відкриття виставки членів самодіяльного клубу «Лівша». У основному було представлено вишивку і шиття. Радує, що дуже багато вишито портретів Тараса Шевченка. Крім того, пройшов і «круглий стіл» під назвою «Духовні заповіді Шевченка».
