Чергове зростання цін на житло та забудова історичних ландшафтів; альтернативи, що надає життя, та надії, які не виправдалися, — про все це у нашій традиційній щотижневій рубриці «Що хорошого? Що поганого?»
Людмила МІЛЯЄВА, доктор мистецтвознавства, академік Академії мистецтв України:
— На цьому тижні мене дуже засмутила звістка про те, що збираються забудовувати майже три кілометри дніпровської набережної. Як я розумію, замість наших історичних зелених схилів, які ЮНЕСКО хоче взяти під свою опіку як унікальний ландшафт, незабаром з’являться якісь забудови. Адже ці території будуть продавати, або вже й продали, приватним особам. Це, фактично, кінець розквіту Києва. І це мене дуже непокоїть. І, незважаючи на те, що надіслані листи й Президенту України, й меру міста Києва Олександру Омельченку, все йде своїм ходом — так, як було заплановано, й ніхто нічого не відміняє. А приємною подією можна назвати те, що нарешті будуть судити Павла Лазаренка. І, як я чула, по всій суворості американських законів. Приємно також те, що затверджено дисертацію моєї аспірантки. Хорошою новиною вважаю й затверджені проекти Національного художнього музею до святкування його ювілею. Зокрема, заплановану виставку старого (до XIX століття) українського портрету.
Ігор ПАСЛАВСЬКИЙ, доцент факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка:
— Вважаю, що найбільш позитивною подією на останньому тижні було те, що Президент України Леонід Кучма та міністр освіти Василь Кремень домовились про підвищення стипендій студентам вищих навчальних закладів. Протягом останніх років їхні стипендії були настільки мізерними, що їх вистачало хіба що на проїзд. Та й то — лише громадським транспортом. Це була справді смішна сума і, якоюсь мірою, вияв неповаги до майбутніх інтелектуалів нації. Двадцять років тому на свою стипендію ми могли сходити й на дискотеку, й на чашку кави, й два чи три рази на місяць приїхати до університету на таксі. Як показує наша статистика, валовий внутрішній продукт зростає майже на астрономічні цифри. За 2003 рік ця цифра становить 7,7 відсотка. А тому, мені здається, найбільш позитивним у цьому прагненні Президента є те, що в центрі уваги найвищої посадової особи в державі опинилися студенти, які були найменш соціально захищені. У даному випадку ми маємо яскравий приклад того, як держава намагається скерувати свій прибуток на допомогу своєму населенню. А щодо негативних вражень, то хотів би сказати наступну річ. Засмутив ряд публікацій, в яких йдеться про те, що найближчим часом в обласних центрах, таких як Львів, Тернопіль, знову зростуть ціни на квартири. Це страшна новина для більшості львів’ян (за останній рік у Львові вже було три різкі зростання цін на житло). За станом на сьогодні ціни на квартири у Львові практично зрівнялися з київськими. Наскільки мені відомо, більше ста тисяч львів’ян прагнуть купити квартиру та поліпшити свої житлові умови. Але ці надії для багатьох можуть виявитися марними. Також за останній тиждень змінилися умови отримання кредиту в банку для купівлі житла — йдеться про зростання в середньому на два відсотки річних. Якщо й надалі буде спостерігатися така тенденція, то нічого втішного чекати не можна.
Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ, письменник, кінодраматург:
— На минулому тижні в Будинку художників відбулася презентація виставки великого художника Андрія Чебикіна. Це дуже хороша подія. Адже Чебикін належить до тих митців, які знаходяться в руслі основної течії розвитку мистецтва. Його малюнок водночас і модерний, і класичний. Лінії нагадують таких великих художників як Архипенко, Пікассо, Далі. Але то не є запозиченням, то є його особистим винаходом. А ще на цьому тижні мені виповнюється 65 років — дата, яка свідчить про те, що людині треба дуже поспішати щось робити або лежати на лаврах. Оскільки великих лаврів я не здобув, то почав писати другу частину своєї книжки, яка називається «З Божого саду» — про тварин і рослин, які згадуються в Біблії.
