Разом зі старим Новим роком, який припав на цей тиждень, завершився затяжний період свят. Комусь цей період дав можливість добре відпочити та приділити побільше уваги своїм близьким. А для когось (наприклад, представників творчих спеціальностей) саме свята стали найбільш «плідними» днями. Проте були й такі, хто з нетерпінням чекав закінчення періоду вимушеного затишшя, — щоб із новими силами братися до роботи.
Андрій ТИЧИНА, журналіст («1+1»):
— Погано, що парламентська криза так і не отримала завершення чи, принаймні, розвитку. Переможців у ній, здається, вже не буде. Сторони загрузли в затяжних позиційних битвах. Шляхів до компромісу не видно, адже йдеться про те, хто керуватиме країною далі, йдеться про власність, про великі гроші, відповідальність. Заручницею політичної реформи невідворотних президентських виборів стає вся країна. Нажаль, для провідних мас-медіа новий рік не обіцяє в цьому плані жодного полегшення. Із позитивів можна відзначити щасливе завершення новорічних та різдвяних свят. Можна зітхнути з полегшенням і знову взятися за роботу.
Людмила БОНДАРЧУК, директор Вишгородської районної гімназії «Інтелект»:
— У четвер наші учні, учасники Малої Академії наук, захищали свої роботи. Це є хорошим з огляду на підвищення їхнього освітнього рівня. Хороше, що на днях ми відкриваємо художню галерею, де буде представлена творчість як наших учнів, так і інших художників, що мешкають у нашій місцевості. Ми вже завершуємо її оформлення, створюємо каталог картин, готуємо невеличку екскурсію та презентацію. Лишилося владнати деякі дрібнички з інтер’єром. Радує, що завдяки відкриттю цієї галереї ми ще раз побачили, як багато в нас талановитих дітей. Радує, що наш учитель зарубіжної літератури Віра Василенко стала переможцем конкурсу «Вчитель року» в районі. Тепер ми готуємо її матеріали на обласний конкурс. Хорошим для нас є також те, що на ці свята районна адміністрація подарувала нам новий комп’ютерний клас, та ще й з підключенням до Інтернету. А ще мене порадував такий епізод з нашого шкільного життя. Я, як вчитель української мови, у вівторок під час уроку в сьомому класі дала завдання: описати, як готуються різдвяні страви, зокрема кутя. Виявляється, що в багатьох сім’ях діти дуже вправно готували кутю. До того ж — дотримуючись українських традицій: із зерна, із замовляннями. Потім ми детально обговорювали всі традиції. Однак були й такі, що навіть не уявляли, що це таке. Деякі наші учні так загорілися прагненням самостійно приготувати кутю, що вирішили зробити це 19 січня, на Водохрещення.
Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик:
— Різдвяні свята — це можливість більшою мірою, ніж звичайно, зануритися в особисте життя. Головною подією останніх днів для мене було спілкування з моїм чотирирічним онуком. Він порадував і зворушив мене своєю надзвичайною увагою до фундаментальних проблем існування. Його цікавить, що таке «життя», що таке «смерть», що таке «старість». Наприклад, нещодавно поставив запитання, чому Бог не може зробити так, щоб люди не старіли. У цьому віці практично всі діти — можливо, більшою мірою, ніж дорослі — починають замислюватися над глобальними речами. Ми вже за ними, може, й не встигаємо. Приємною подією 9 січня став ювілей Сергія Параджанова — режисера, митця, котрого я надзвичайно поважаю. На жаль, у Києві ми доволі скромно відзначили його ювілей, хоча й було зібрання друзів, колег біля пам’ятника Параджанову на кіностудії ім. Довженка, вечір в кінотеатрі «Україна». А потім вечірка у Миколи Рапая, друга Параджанова, художника, скульптора. Це теж була можливість зануритися у приємний для тебе світ. Хоча була і печаль, яка під час вечора, присвяченого Параджанову, відвідала не лише мене, що у нас мало залишається людей, які можуть зрозуміти, що таке Параджанов для кінематографа. Дуже сподобалася виставка живописних творів кінорежисера Григорія Кохана й художника Віталія Яська. Я трішки знав Кохана як живописця, але його виставка стала для мене справжнім відкриттям: вражає його робота з кольором, інтенсивність переживань, драматичність відчуттів. Потім ще одна подія, — виставка Сергія Якутовича, сина видатного художника Георгія Якутовича, який був художником фільму «Тіні забутих предків» та деяких видань книги Михайла Коцюбинського. Його син Сергій, на мій погляд, — просто блискучий художник. У грудні — січні в галереї мистецтв університету «Києво-Могилянська академія» відбулася виставка творів Якутовича — «Незавершений проект». 15 січня було закриття цієї виставки, на якому провели акцію «Мазепіанство в сучасному культурному просторі України». Ще одна подія цих днів — з 16-го по 18-е січня в київському Будинку кіно проходять вечори міжнародного кінофестивалю анімаційних фільмів «Крок». Тому, незважаючи на довгу святкову паузу, культурне життя продовжується і дарує більшою мірою позитивні емоції.
Олексій РЕВЕНКО, керівник проекту «Revenko music»:
— Почали писати наш новий альбом. Це добре. До нього ввійдуть багато нових інструментальних творів, над якими ми старанно працювали. Тепер виконуватимемо свої твори вже не квартетом, як це було раніше. Крім того, в них зазвучать різні цікаві інструменти. Різдвяні свята я, як музикант, провів за роботою. Ми мали багато виступів. Надійшла пропозиція поїхати попрацювати до Росії. Це також вважаю хорошим. Адже подорожувати, гастролювати — це моє хобі.
