Маріанна МАКОВЕЙ, завідувачка відділу дитячого та сімейного читання Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Шевченка:
— Серед наших відвідувачів дуже багато дітей із порушенням зору, є діти з травмами, психічними порушеннями, з аутизмом. Вивчаючи потреби такої аудиторії, ми дійшли думки створити спеціальні тактильні книжки, які б допомагали розвивати та пізнавати світ особливим дітям.
Вирішили подали цю ідею на розгляд програми «Активні громадяни» за сприяння Британської Ради й отримали підтримку.
Ще минулого року ми виділили частину приміщення бібліотеки, де був розміщений книжковий фонд, під коворкінг. Наша художниця оформила цей простір, ми закупили красиві дитячі меблі — червоні крісла та стільчики, а вже минулого тижня ми з колегами закінчили оформлення коворкінгу «Майстерня казкових світів», який передбачає створення чотирьох тактильних книжок для дітей із порушенням зору та проведення низки заходів: у рамках цього проєкту ми читаємо родинні історії та казки, влаштовуємо відеопрезентації, проводимо онлайн-читання в Zoom. До речі, наприкінці лютого у нас відбудеться дві відеозустрічі з місцевими письменниками — Максимом Бричкою та Оленою Чорною. У березні буде ще кілька подібних сеансів казкотерапії...
Так, карантин створив багато незручностей, але цими проєктами ми привертаємо увагу спільноти до того, що бібліотека працює! Щомісяця ми отримуємо 200—300 нових книжок, розповідаємо про них на своїй сторінці у «Фейсбуці», «Інстаграмі». Щопівроку ми передплачуємо майже 70 видів журналів, із них 45 — для малюків. Хвала богу, обласна бібліотека має фінансування. Майже 170 тисяч гривень щороку виділяється на придбання літератури для дітей. Багато робимо самі — ремонтуємо, фарбуємо, навіть власноруч шиємо подушечки, щоб діткам було комфортно сидіти. Усе — заради малого українського читача.
Iнга ДУДНIК, виконавча директорка ГО «Територія успіху»:
— Найважливіше, чим займалася наша команда минулого тижня, — це аналіз розрахунків тарифів на перевезення пасажирів у громадському транспорті Кропивницького. У листопаді—грудні минулого року кропивницькі перевізники заговорили про наміри підвищити вартість проїзду. Планувалося підвищення майже удвічі — від 8 до 10 гривень за одного пасажира. На жаль, механізми цих розрахунків і досі не оприлюднені на сайті Кропивницької міської ради, і ми, громадськість, їх отримали лише завдяки інформаційному запиту.
Маючи за основу розрахунки станом на 2017 рік, ми змогли порівняти деякі дані. У процесі аналізу з’ясувалося, що, готуючи документи, перевізники використали розрахункові дані з пасажиропотоку. Тобто дати реальні цифри, скільки одна маршрутка перевозить людей за день чи тиждень, чи місяць, неможливо. Немає інформації щодо кількості машин, які виходять на маршрути, застаріла інформація про паспорти маршрутів... Можу навести конкретні приклади: ось візьмімо 108 маршрут. Перевізники пишуть, що 10 машин маршруту здійснюють 330 рейсів. При цьому, згідно з інформацією сайта e-way, інтервал руху цієї маршрутки 50 — 200 хвилин. Я назвала лише основні моменти...
Крім того, 26 лютого в Кропивницькому планується громадське обговорення підвищення тарифів, але інформація про це опублікована тільки в регуляторних актах. Жодних публічних анонсів на сайті міської ради немає, у мене є підозра, що цю тему свідомо намагаються спустити на гальмах, адже в Кропивницькому подібним чином уже обговорювали тарифи водоканалу. А у 2017 році перевізники приводили на засідання виконкому водіїв маршруток зі своїми родичами, створюючи таким чином громадський «одобрямс».
Мене дивує: що і як ми будемо обговорювати?..
Тетяна БОРОДIНА, волонтерка, громадська діячка:
— Минулий тиждень запам’ятався презентацією в Кропивницькому книжки «Єлисаветградський гусарський полк у наполеонівських війнах початку XIX століття». Автори — викладачі Центральноукраїнського державного педуніверситету Олександр Чорний та Олександр Ковальков — тривалий час досліджували певні матеріали, історичні довідки, документи, працювали в архівах... і, звичайно ж, мають право на своє бачення, на власні думки, висновки стосовно тих чи інших подій. Але в той же час, проводячи паралелі й аналогії з іншими подіями, зокрема з нинішнім часом, з війною, яку розпочала проти нашої держави Росія, на мою думку, варто відчувати ту межу, яку в жодному разі не можна переходити. Автори її перейшли, як мінімум, презентуючи своє дітище в обласній бібліотеці. Перейшли в той час, коли почали порівнювати полк гусарів із 3-м полком спецпризначенців ім. Святослава Хороброго. Тому що це нахабність — проводити паралелі між тими, хто допомагав завойовувати наші землі, і тими, хто їх зараз захищає від нащадків завойовників. І кому, як не викладачам історії, це має бути зрозумілим? Тож вважаю їхню позицію хибною, якщо не провокативною. Думаю, що автори, як мінімум, мають дотримуватись у подальшому певної історичної гігієни і не робити необдуманих заяв.
