Ми з росіянами — два великі слов’янські народи. Це наші сусіди, і ми повинні жити з ними так, як живуть рідні брати. Нам уже остогидли постійні претензії з боку російських великодержавників. Ми «розійшлися», і звертаємося до росіян залишити нас у спокої. Ми за свою незалежність заплатили сповна. На кістках українців побудовано північну столицю, освоєно північні райони, Сибір. Ми віддали їм атомну зброю, золоті та алмазні запаси СРСР, Північний, Балтійський, Тихоокеанський флоти й більшу частину Чорноморського флоту, вклади Ощадного банку СРСР і т. п.
Їм завжди буде замало. Вони хотять нашу душу, в будь-який спосіб. Їм повертай мову імперії, яка прийняла понад 150 різних циркулярів, що забороняли або обмежували використання української мови. Ми вже пережили ті часи, коли на нашій землі було декілька державних мов, — російська, польська, румунська, угорська, німецька. Минулося. Але вони й надалі хочуть писати нам викривлену історію, географію, що робили протягом 350 років, і ніяк не можуть зрозуміти, що «менший брат женився». Ми не будемо підтримувати імперські зазіхання Росії, як і не будемо сприяти тому, щоб імперія остаточно розвалилася. Для України не кращий варіант і кордон з Китаєм.
Історія підтверджує, що всі імперії розпадаються, адже вони зшиті білими нитками і не можуть існувати при демократичних суспільствах. Путін і Ко нервують, бо на черзі — утворення вільної та незалежної Чеченської держави, Далекосхідної республіки, Татарстану, Мордовії, Чувашії, Кубані та відокремлення інших російських колоній. Епоха колоніалізму завершується.
Проте мовчазне спостерігання світової громадськості за подіями в Чечні надихнули імпер-шовіністів до подій у Грузії. Утримання імперії за будь-яких умов і будь-якими засобами продовжується, і українцям треба це розуміти.
Вступ у НАТО — це найкращий і найбільш надійний варіант утвердити суверенітет і незалежність України та «охолодити» росіян. Хто проти вступу України в НАТО, той підігрує російським імпер-шовіністам, які прокидаються й бажають повернути Україну у свою імперію. Постійні зазіхання на Крим, газові війни — ми весь час їм щось винні, крадемо газ і т. д. і т. п. Російський газ для України — це дешевий сир у мишоловці. Є якісь світові ціни на газ, нафту, транспортування газу й нафти, базування флоту, перевезення вантажів, переїзд транспортних засобів через територію іншої держави. За все треба платити. Хто купує газ, хто його обліковує, кому продає — все повинно бути прозорим. Нехай західні країни купують газ у Росії на російсько-українському кордоні, а нам платять за транспортування. Чому ми падаємо на коліна? Нарешті, повинні бути встановлені нормальні міждержавні кордони між Росією та Україною, щоб припинити контрабанду й нелегальну міграцію.
Окремі політики закликають «не дражнити сусіда». Звичайно, що дражнити не треба, але постійні потурання заохочують до агресивних дій. Ми маємо гіркі приклади як нашої, так і світової історії — коли мовчазне потурання і задобрення західними країнами комуністичного й фашистського режимів дуже дорого обійшлося для світу, і особливо для України. Два обмани ми пережили — 1654 і 1922 року. Головне — не повестися на третій обман. Всі речі треба називати своїми іменами, не протиставляючи один народ іншому. Ми маємо постійно шукати компроміси й точки дотику.
