У наш нестабільний час у кого не виникають тривожні думки та сумніви щодо завтрашнього дня? Хто мимовільно не задумується над тим, що відбувається сьогодні в Україні за спиною народу? Завісу таємничості трохи прочинили всюдисущі ЗМІ. Але ніхто не знає якою дорогою спрямують країну ті, хто тримає в своїх руках кермо влади?
Перефразовуючи славного співвітчизника Миколу Гоголя, хочеться спитати: «Украина! Куда держишь путь? Дай ответ. Не дает ответа». А відповідь так необхідна сьогодні суспільству. Адже Україна однією ногою зробила широкий крок у євроатлантичному напрямі, а інша нога залишилася стояти в євразійській зоні. І так застигла вона в незручному «розкаряченому» положенні, немовби в позі індійських йогів. І ніяк не може знайти свою національну ідею й визначитися з відповідями на виклик сьогоднішнього дня. З ідеями — за Достоєвським — не можна жартувати. Вони можуть бути благотворні, але можуть виявитися руйнівною силою і для окремої людини, і для суспільства загалом. Такий тривожний привид забрів сьогодні в Україну. І вона, за образним висловом Лариси Івшиної, може просто провалитися в чорну діру цивілізації. Не маючи за спиною політичної доктрини, але, осідлавши коней, ми тепер довго шукаємо потрібну дорогу, майже за О. С. Пушкіним: «Хоть убей, следа не видно! Сбились мы, что делать нам?» Спробували створити широку коаліцію, але вона лише приголомшила всіх феєрверком, який спалахнув, і тут же розпалася, не залишивши слідів, якщо не рахувати шквалу емоцій і політсклок, які розквітли пишним цвітом на телешоу «Свобода слова» і «Я так думаю». Де сучасні лицарі слова воюють вже не з вітряками, а ламають свої списи над тим, чому не відбулася широка коаліція. Де, як на ярмарку, кожен розхвалює свій «товар» і як пліткарки базікають, хто кого кинув через плече і як тепер обирати президента — в парламенті чи всенародно.
Розв’язання доленосних для країни питань на «базарі» — рівнозначно розв’язанню питання, з якого боку краще розбити зварене яйце, щоб його вжити. Поволі закрадається «єретична» думка, а чи не ламають перед нами комедію з двох актів, і чи не спланована ця операція «прикриття», щоб відвернути увагу народу від його безпросвітних насущних проблем?
Символічно, що така операція «прикриття» вперше випробувана на берегах Москви-ріки. Чи є збігом обставин відкликання Черномирдіна і фіаско широкої коаліції? Скоро побачимо. Зараз Україні у взаємовідносинах із Росією потрібен такий компроміс, який дозволив би нам розв’язувати проблеми тактичного та стратегічного характеру. Майбутнє України бачиться через призму її справжнього нейтралітету. Без вступу до військових союзів і без іноземних військових баз на своїй території. Завдяки такому нейтралітету стало можливим економічне процвітання Фінляндії, Китаю, Індії. Якщо не наслідувати їх прикладів, то це значить проявити дипломатичну пасивність і втратити історичний шанс. Нехай вибори нового президента пройдуть не на полі війни, а під девізом: «Україна — без конфліктів». «Якщо жити за принципом — око за око, то світ скоро стане сліпим», — говорив індійський віщун Махатма Ѓанді.
