Одна людина, чудовий знавець і трипільської культура, і трипільської кераміки, сказала мені, що писати про реконструкції нудно, а може, й нецікаво. Я здивувалася й погодилася, але потім все ж таки зважилася написати; раптом хтось і знайде для себе щось корисне й зацікавиться темою Трипілля.
Ось уже понад сто років археологи, науковці, історики як колишньої царської Росії, так і сучасної України, щоліта йдуть на розкопки в поля з єдиною метою — знайти в землі нові докази існування Трипільської цивілізації.
Невелике село Трипілля, що розташувалося на мальовничому березі Дніпра в Київській області, стало відоме археологічній науці завдяки археологу Вікентію Хвойці (1850—1914 р.), який систематизував й описав дивні керамічні вироби, покриті таємничими візерунками. Знахідки знаходилися в таких археологічних шарах землі, що сумнівів уже не залишалося — відкрито досі невідому науці культуру. Сучасні наукові методи магнітної зйомки підтвердили припущення археологів кінця ХІХ і початку ХХ століть. Понад шість тисяч років до нашої ери величезні простори південно-східної Європи були заселені невідомими племенами, які залишили нам у спадок глибоко під землею безліч фактів свого існування. Це відкриття змінило всі наукові уявлення про давні земні цивілізації. І якщо піраміди Єгипту, Південної Америки, скульптури й писемність Греції, храми Індії, Візантії розташовані на поверхні землі й відкриті всім, то таємниці Трипілля тисячоліттями були невидимі. Сьогодні доводиться переглядати вікові поняття про розвиток людства й погоджуватися з тим, що й до всесвітньо відомих цивілізацій на північному сході Причорномор’я процвітала малознайома досі культура.
Найчисленніші поселення трипільців виявлено на території сучасної України. У цьому регіоні в той час перебували найбільші з них. Населення деяких сягало 10-15 тисяч чоловік. Жителі цих поселень будували глиняні двоповерхові будинки, розводили худобу, вирощували злакові, займалися ткацтвом, гончарством. Саме вироби гончарів допомогли нашим сучасникам відкрити нову цивілізацію, і саме вони надихнули наших сучасників на виготовлення подібних і на реконструкцію стародавніх.
Хоч як це дивно, але однією з перших реконструкцією трипільської кераміки зайнялася жінка — Людмила Смолякова. Зразками стали численні знахідки з розкопок. Це були жіночі й чоловічі статуетки, побутовий посуд, фігурки тварин, рештки осель і храмів.
Пояснити словами потяг першого народного майстра України з реконструкції трипільської кераміки до глини і Трипілля практично неможливо. Це прийшло до неї у зрілому віці й не відпускає вже багато років. Її роботи, а їх уже кілька тисяч, сьогодні відомі в багатьох країнах. Участь Смолякової у міжнародних виставках, її найцікавіші розповіді про життя давніх трипільців дають світу нові уявлення про Україну, про історію й зародження європейської цивілізації саме на території нашої країни. А ще відкривають таємниці життя й зникнення цілих народів, які, на жаль, не залишили нам своєї писемності, але залишили свою історію в кераміці, ткацтві, у системі будівництва осель і цілих поселень. Відомо, що й Київ, і Москва забудовувалися за кільцевою системою, так само, як і трипільські поселення. Зв’язок часів не перервався. Багато різних народів і племен побували на наших землях за останні кілька тисяч років. Але генетична пам’ять про найдавніших жителів нашої країни жива в народі й сьогодні. Ми бачимо трипільські символи у вишиванках, писанках.
То що ж таке реконструкція трипільської кераміки? На мій погляд, це не лише технологія ліплення без гончарного кола, не лише давня символіка й не лише випал виробів при температурі близько 1000 градусів. По-моєму, це передусім повернення українців до природи, до любові й поваги до предків.
Думаю, що реконструкція трипільської кераміки, побуту трипільців, це насамперед реконструкція нашої пам’яті, реконструкція загальнолюдських цінностей, наша данина предкам і віра у відродження країни.
