Блукаючи в нетрях інтернету, випадково натрапив на таке повідомлення одного з російських сайтів: «Міноборони РФ: громадяни України збивали російські літаки». І далі: «Є неспростовні докази участі в бойових діях в Південній Осетії українських громадян у складі всіх розрахунків засобів ППО, що були поставлені Україною до Грузії. Про це заявив начальник військової ППО ЗС РФ генерал-майор Міхаіл Круш».
«Що, знову?!» — хочеться вигукнути, наслідуючи героя популярного мультика. — Знову докази, й знову — неспростовні?! А як же ті, про які повідомлялося раніше? Вони що, виявилися недостатньо доказовими чи недостатньо неспростовними?
Якщо ж говорити без жартів, то очевидним є те, що тема грузинсько-російської війни залишається для російських військових болючою та актуальною навіть через півроку після завершення її активної фази. Проте військові кола чомусь ніяк не заспокояться. Їм увесь час щось муляє... Щось болить... Щось не дає спокійно спати... Що?.. І чому мова йде саме про розрахунки засобів ППО, адже Україна продавала Грузії різну техніку? Збиті літаки — ось що муляє! (Не будемо сперечатися щодо їхньої кількості. Російська сторона визнала, що втратила чотири. Беремо цю цифру, адже можемо бути на 100% впевнені, що вона не перебільшена.) Росія й досі не може отямитися від цих чотирьох збитих літаків і кидається в лабіринтах своєї загадкової душі в пошуках відповіді на питання: «Як могло так статися, що ті (...) грузини змогли завдати таких втрат російським збройним силам?!» Так, війна закінчилася поразкою Грузії, але було й кілька перемог, адже кожен збитий літак — це маленька перемога Грузії й велика поразка Росії. А за поразки треба комусь відповідати. Відповідати ж нікому не хочеться. Це у перемоги багато батьків, а поразка — завжди сирота. От і починається пошук винних і причетних:
— Та ні, тут щось не так!.. Це не грузини збили!.. Це хтось інший!.. Це... це... американці, це... О!.. Це — українці!.. Точно, це вони!.. Це вони, підступні, знайшли спосіб, як насолити братам. — Ну, слава богу! Ось вона — невістка! (І плахта її висить...) Фу, аж полегшало: тепер все на своїх місцях, все просто й зрозуміло — доблесні російські вояки зіткнулися з гігантською змовою! Там, за стіною Кавказу були не просто підрозділи грузинської армії, а щось... таке величезне, страшне, чорне й волохате, яке ледь не пожерло все, що може рухатися, в повітряному просторі від Калінінграда до мису Дежньова, від Мурманська до Махачкали. І лише надгероїчними зусиллями орлів і соколів (а найбільше тих, хто з лампасами) вдалося відбитися від цього лютого Змія-Горинича... Ціною втрати всього-на-всього чотирьох літаків.
Позицію військових зрозуміти можна. Ці літаки — як пляма на блискучому парадному мундирі — треба якось приховати за чимось великим і блискучим. Зрозуміло також, чому російська влада робить вигляд, що вірить у правдивість цієї версії. Вона зараз дуже доречна: з України ліплять образ ворога, а для такої справи все годиться. (Безсумнівно, якби вітер змінився і в Росії зіпсувалися стосунки, наприклад, з Китаєм, то дуже швидко б знайшлися неспростовні докази того, що російські літаки збивали китайські найманці.)
В цій історії незрозуміло лише одне — навіщо з такою маніакальною впертістю повторювати сотні разів одне й те ж? Кого вони намагаються переконати? Чи не самих себе, часом? Давайте ще раз перечитаємо цю інформацію з посиланням на МО Росії щодо участі українських громадян у складі всіх розрахунків засобів ППО. Підкреслимо в реченні слово «всіх». Здається, саме в ньому — суть повідомлення: адже, якщо в складі всіх розрахунків були українці, то логічно припустити, що не було жодного, де були б лише грузини. Таким чином, навіть натяк на те, що російських соколів, які мирно бомбили територію незалежної держави, могли збити грузини самостійно, без чиєїсь допомоги, категорично відкидається.
«Це не грузини!!! Все! Вирок остаточний, оскарженню не підлягає!» — чи не в цьому намагаються переконати (і в першу чергу — самих себе) автори подібної інформації, чи не є це їхнім надзавданням? Бо для них, здається, не так важливо з’ясувати, хто насправді збивав, як довести, хто «не збивав ні за яких обставин», — будь-що впевнити себе й своїх, що грузини неспроможні на рівних воювати з російською армію. Чи повірять у цю версію за кордоном? — це питання другорядне. Головне, щоб росіяни повірили, й щоб армія була в цьому свято переконана! Адже російська вояччина, не може припустити навіть думки, що літаки збили грузини. Прийняти це й визнати факт, що країна, в 245 разів менша від Росії за площею і в 30 разів за населенням, змогла протистояти російській армії, бити й навіть перемагати «непобедимую и легендарную», — це вище їхніх сил. На такі героїчні вчинки розум яструбів неспроможний, бо визнати очевидне — це зробити моральне харакірі. Такого визнання ніколи не буде! Навіть у жахливому сні! І не просіть, і не чекайте! Хто завгодно: українці, американці, китайці... марсіани, хто завгодно, але не грузини...
Не вірите? То ось вам ще один Монблан «неспростовних доказів» — читайте й переконуйтеся! Читаємо й переконуємося — таки добре болить...
